Того року зима видалася сніжною. Вже на початку листопада снігу насипало по коліно, і морози вдарили під тридцять. Льошка того ранку лежав у своїй кімнаті й мріяв.
Ось зараз увійде мама і скаже, що через погоду він може залишитися вдома, не ходити до школи. Ось і кроки мами.
— Синочку, — тихо прошепотіла вона, — ти давай збирайся до школи, бо вже дев’ята година, запізнишся.
— Мамо! — примхливо вимовив Льошка, вигадуючи на ходу причину, щоб залишитися вдома. — У мене щось горло болить.
Мама присіла поруч на ліжко, поклала йому долоню на лоб, потім подивилася горло.
— Брешеш! — слабко посміхнулася вона.
— Ага! — понуро кивнув Льошка. — Не хочу сьогодні до школи. Там знову ця математика, контрольну вчителька обіцяла.
— Синочку мій! — обійняла його мама і погладила по спині. — Скільки ще років буде ця математика? Тільки п’ятий клас. Треба вчитися, а то будеш, як я, підлогу мити.
— А хіба чоловіки миють?
— Ну, не підлогу, то вагони розвантажувати. Теж мало радості. Гаразд, синочку, ти давай збирайся. Я там на кухні сніданок приготувала, форму твою попрасувала, сорочку блакитну одягни, я її теж випрасувала.
— А я піду полежу, щось мені недобре.
І мама, поцілувавши сина в маківку, пішла до зали, прилягла на диван. Льошка зітхнувши підвівся. Треба — значить треба. Маму він засмучувати не може, любить її дуже. Поки хлопчик збирався, Олена поглядала на сина, а коли він уже в куртці крикнув із передпокою: «Мам, я пішов!», заплющила очі. Їй треба було трохи відпочити в тиші.
Олена вчилася на першому курсі торгового технікуму, коли зустріла своє кохання. Микола був старший за неї, солідний такий. Він працював у великій фірмі. Олена не могла зрозуміти ким, знала лише, що фірма займається вантажними перевезеннями. Микола приїжджав до неї раз на тиждень, садив у свою гарну машину і віз на дачу. Дача у Колі була гарна, двоповерхова, навіть невеликий басейн у доглянутому дворику.
Олені, яка виросла у двокімнатній хрущовці, вона здавалася замком. Микола розповідав про свою квартиру: дворівнева, з євроремонтом. Олена вже уявляла, як одного разу вона увійде туди господинею, але до квартири коханий не віз її.
А одного разу, коли вони були на дачі, туди увірвалася висока, худа блондинка з яскравим макіяжем. Побачивши Миколу біля каміна, що обіймав молоденьку дівчину, вона аж затряслася від люті.
— Це ось яка в тебе робота! — верескнула вона. — Ти дівчат тягаєш на дачу моїх батьків! Зовсім знахабнів!
Микола, побачивши блондинку, зблід. У нього навіть руки затрусилися.
— Юлю, Юлечко, ти все не так зрозуміла! Це просто знайома…
Коментування закрито.