«Годиться, зійде для початку!» — з панського, поблажливого плеча дозволив непроханий гість, скидаючи куртку на пуфик. Він розвалився на кухонному табуреті, поважно закинувши ногу на ногу. «Головне, порцію мені роби нормальну, мужицьку, і ковбаси туди копченої накидай від душі!» — зажадав Павло. «Я не тримаю у своєму холодильнику подібні шкідливі вироби», — спокійно парирувала господиня дому.
Здорове харчування було для неї не просто звичкою, а усвідомленою життєвою необхідністю. «У сенсі не тримаєш, економиш на їжі для себе коханої, чи що?» — непідробно обурився племінник. «Мені ж мати ясно говорила, що у тебе крута офіцерська пенсія, а значить, грошей кури не клюють цілий рік»… Його нахабний погляд бігав по шафках, немов оцінюючи вартість кухонного гарнітура.
«Коротше, на час моєї стоянки тут, щоб холодильник завжди був забитий до відмови!» — безапеляційно заявив цей невихований молодик. «І про сир з хорошою м’ясною вирізкою не забувай, я траву жувати не маю наміру!» Чаша терпіння старої загартованої жінки переповнилася в одну єдину мить. «Хвилиночку, молодий чоловіче!» — не витримавши позамежної зухвалості, що переходила всі межі, колишній військлікар перейшла на крижаний тон.
У її голосі зазвучали ті самі сталеві командні нотки, які колись змушували витягуватися по струнці суворих санітарів. Вона випрямила спину і подивилася на розваленого хлопця важким, пронизливим поглядом. «Моя вчорашня згода стосувалася лише надання тобі даху над головою на короткий період вашого працевлаштування. Брати вас, дорослого чоловіка, на своє повне фінансове забезпечення я абсолютно не підписувалася».
Павло закліпав, явно не очікуючи отримати настільки жорстку і аргументовану відсіч від літньої родички. «А за які, дозвольте запитати, шиші мені тут існувати у вашому дорогому місті?» — з непідробним, щирим здивуванням вилупився родич. «До першої получки на новій роботі мені ще якось дожити треба, взагалі-то». У його спотвореній системі координат весь світ був кругом зобов’язаний забезпечувати його комфорт.
«То що, тітко, раз уже взялася по-родинному допомагати — забезпечуй мене по повній програмі, невже для рідної крові одного шматка хліба з маслом шкода?» — обурився він. Щільно стиснувши зблідлі губи від справедливого обурення, господиня вважала за краще промовчати. Вступати в безглузду полеміку з цим обмеженим егоїстом було нижче її гідності. Вона мовчки ретирувалася в зону готування, щоб скоріше нагодувати негідника і відправити його на співбесіди.
Увечері наступного дня, втомлена повернувшись після шкільних уроків, викладачка натрапила на похмуре обличчя постояльця. Він сидів перед телевізором, витріщившись в екран безглуздим поглядом і клацаючи пультом. «Чуєш, тьоть Лєн, це взагалі що за фокуси такі в моєму домі відбуваються?» — обурився він. «Я ближче до обіду очі продер, на кухню прийшов, а в каструлях абсолютно порожньо, де мій законний гарячий обід?»
Від подібного неприкритого хамства у бідної жінки навіть потемніло в очах. «Виходить, мало того, що ти важким каменем висиш на моїй шиї, я ще зобов’язана виступати в ролі твоєї особистої куховарки?» — отетеріла від подібного нахабства власниця квартири. Вона скинула плащ і втомлено опустилася на пуфик у передпокої, масуючи скроні… Паразитизм цього здорового молодого лоба переходив усі мислимі й немислимі межі адекватності…
