Мовчазна, вона потисла Агрипині руку міцно, по-діловому. Тихон чекав на подвір’ї, і вони зустрілися. Ніна підійшла, зупинилася за крок. Обоє мовчали секунд п’ять.
Потім Ніна щось сказала тихо, і Тихон відповів теж тихо. Агрипина не чула й не намагалася чути, бо це було не її діло. Три дні ходили разом по селу, сиділи вечорами на подвір’ї. Агрипина не втручалася, нагодувала, показала кімнату, а далі хай самі.
На третій день, коли Ніна від’їжджала, вони обійнялися біля воріт. Коротко, трохи ніяково, як обіймаються люди, які ще не звикли, але вже відчувають, що звикнуть. Але обійнялися. Тихон повернувся з дороги, сів на ґанок.
Агрипина вийшла, поставила поруч кухоль чаю. Повернулася в дім, і більше нічого не треба було. Семен отримав відповідь у п’ятдесят шостому році, конверт з офіційною печаткою. Реабілітований.
Усі обвинувачення зняті за відсутністю складу злочину. Два аркуші машинописного тексту й довідка. Семен приніс додому, поклав на стіл. Агрипина прочитала обидва аркуші до кінця, потім спитала: «І що тепер?».
Семен сказав: «Тепер можна жити нормально. Паспорт, прописка. На заводі в Миргороді відкривають нову дільницю, беруть технолога, фах і досвід є». Агрипина спитала, чи поїде він.
Семен помовчав, потім відповів: «Там робота, але сюди повертатимуся. Щотижня, якщо не проженеш». Агрипина сказала: «Хто тебе жене?». Так і стало.
Семен влаштувався на завод, зняв кімнату. Щонеділі приїздив у Сухий Лог, улітку велосипедом, узимку попутками. Приходив о восьмій, працював до другої, обідав, їхав. Це стало таким самим звичним, як неділя.
У п’ятдесят дев’ятому одружився: Тамара Петрівна, вчителька початкових класів у миргородській школі. Тиха, з гарною поставою, з розумними очима. Семен привіз її знайомити з Агрипиною в неділю, без попередження. Агрипина дивилася на неї за обідом, як тримає ложку, як слухає, як дивиться, коли думає про своє.
Потім сказала одне слово: «Хороша». Тамара почервоніла, як дівчинка, а Семен усміхнувся. Гриша нікуди не поїхав, ніхто про це не оголошував, просто так вийшло. Пасіку завів у шістдесятому.
Купив два вулики на свої гроші, відкладені з продажу дерев’яних виробів. Потім зробив ще чотири сам, із дощок. До шістдесят п’ятого року в нього було двадцять вуликів. Мед його знали в трьох сусідніх селах.
Не обважував, не розбавляв. Казав прямо, який збір, з яких квітів. Репутація росла повільно, але вірно. Клавдія, та сама, що перестала вітатися в п’ятдесят четвертому, прийшла в шістдесят першому купувати мед.
Гриша продав за звичайною ціною, не нагадавши нічого. Клавдія потім приходила щороку. Тихон помер у шістдесят восьмому, не витримало серце. Перший напад був у червні, він просто сів на подвір’ї й не міг підвестися.
Другий — у серпні, вночі. Приїхав фельдшер із Захарівки, зробив укол, і Тихон відлежався. Восени стало краще, ходив на город, робив нескладну роботу. У жовтні, в ніч із четвертого на п’яте, він просто не прокинувся.
Агрипина зайшла в світлицю о четвертій ранку, як завжди, і відразу зрозуміла. Він лежав спокійно, без гримаси. Вона вийшла на подвір’я, постояла біля ґанку в темряві, дивлячись на зорі. Потім повернулася й розбудила Гришу.
Семен приїхав до полудня. Ніна приїхала на другий день. Привезла Таню, шістнадцяти років, світловолосу, тонку, з темними очима від Тихона. Мати й донька стояли біля труни.
Агрипина дивилася на них і думала про одне: «Встиг». Написав листа, отримав відповідь. Обійняв доньку біля воріт у п’ятдесят восьмому. Бачив онуку…
