Подруга пішла близько одинадцятої години вечора, міцно обійнявши Альону на прощання. Жінка постояла біля вікна, спостерігаючи, як у сусідніх будинках один за одним гаснуть жовті вогні. Над безкраїми полями за Румунівкою завис тихий і пронизливий квітневий холод.
Альона дістала флакон і повільно розтерла порцію крему по втомлених долонях. Звичні рухи виконувалися автоматично, поки думки блукали десь дуже далеко. За вікном не було видно абсолютно нічого, крім густої темряви й рідкісних тьмяних зірок.
Людмила Вольфівна органічно не переносила бездіяльності й завжди воліла швидко розв’язувати проблеми. Повернувшись від Віри, вона рівно двадцять хвилин пила чай на своїй кухні, обмірковуючи ситуацію, що склалася. Потім вона рішуче вдягла жакет і вийшла на вулицю перевіряти свою нову версію.
Ніна Георгіївна жила через два будинки, і старий паркан між їхніми ділянками був вічним приводом для суперечок. Останні кілька днів Ніна поводилася вкрай підозріло, постійно відводячи очі при зустрічі. Людмила подзвонила у двері сусідки під приводом прохання позичити доброго насіння огірків.
Ніна Георгіївна тримала двері так невпевнено, ніби до кінця не вирішила, чи варто впускати гостю. У сінях її дому виразно пахло міцною цибулею й аптечною валер’янкою. Людмила чіпким поглядом одразу відзначила кілька темних флакончиків, сиротливо поставлених на полицю біля входу.
Розмова про насіння тривала рівно стільки, скільки було потрібно для переходу до важливішої теми. Ніна відповідала коротко й нервово терла долоні об фартух, видаючи своє сильне внутрішнє занепокоєння. Коли Людмила згадала про хворобу маленького Арсена, сусідка на мить перестала дихати.
Ніна швидко заторохтіла, що нічого підозрілого не помічала, всім своїм виглядом демонструючи сильну паніку. Людмила пішла від неї з твердим переконанням, що сусідка безперечно щось приховує. Залізна логіка Людмили Вольфівни підказувала, що винуватий вигляд завжди є прямим доказом провини.
Чого Людмила не знала, так це того, що Ніна Георгіївна вже вісім місяців таємно приймала сильне заспокійливе після смерті чоловіка. Саме ці аптечні флакони й стояли на полиці в темних сінях. Ця жіноча таємниця не мала до хвороби маленького Арсена абсолютно жодного стосунку.
Зінаїда Павлівна тримала на головній вулиці тісну аптеку зі стійким запахом дешевого пластику. Вона торгувала таблетками, бинтами, отрутою від попелиці й сумнівною косметикою з написаними від руки цінниками. Людмила зайшла всередину й з порога почала розпитувати про лосьйони для тіла…
