Лише дивом і завдяки своєчасному втручанню небайдужих людей їй вдалося з величезними зусиллями пережити той самий похмурий період свого зруйнованого життя. Сусідки по багатоквартирному будинку, які чудово знали про її непоправні втрати, щиро намагалися підтримати вбиту горем Марію як тільки взагалі могли. Вони постійно заходили до неї в гості з гарячою домашньою випічкою, заводили невимушені розмови і всіма силами намагалися витягнути її з безодні безпросвітної депресії.
Невдовзі на загальних зборах мешканців її одноголосно обрали головою комітету місцевих жителів, який займався нагальними комунальними та побутовими питаннями їхнього старого будинку. Це відповідальне громадське призначення стало справжнім рятувальним кругом для жінки, яка нарешті відчула себе потрібною і по-справжньому корисною для навколишнього суспільства. Жінці після несподіваного занурення в цю метушливу роботу, що вимагала уваги, і справді стало значно легше і світліше на душі.
Вільного часу для тяжких нічних роздумів тепер майже не було, адже кожен новий день приносив із собою чергові виклики та складні завдання. Вона постійно бігала по різних міських інстанціях, вирішуючи термінові питання водопостачання, опалення та ремонту даху, відчайдушно вибиваючи покращення для своїх сусідів. Так і минали її метушливі дні, до країв наповнені чужими турботами, які чудово допомагали їй заглушати власний нестерпний внутрішній біль.
Завдяки її невичерпній енергії та наполегливості в їхньому обшарпаному під’їзді нарешті зробили довгоочікуваний косметичний ремонт, пофарбувавши стіни в приємний заспокійливий колір. Вона особисто контролювала кожного найнятого маляра, прискіпливо перевіряючи якість виконаної роботи і змушуючи переробляти найменші огріхи чи нерівності на свіжій штукатурці. Сусіди не могли натішитися своїм новим і неймовірно діяльним головою, який вкладав усю душу в масштабний благоустрій їхнього спільного скромного житла.
У дворі будинку завдяки її неймовірним зусиллям з’явилися нові зручні лавки зі спинками і невелика, але дуже яскрава сучасна дитяча площадка. Марія з теплою посмішкою могла довгими годинами спостерігати зі свого вікна, як сусідські дітлахи з радісним вереском катаються на встановлених нею гойдалках. Цей дзвінкий щирий дитячий сміх, що долинав з вулиці, став для неї своєрідними ліками, що поступово зцілювали зяючі рани в її змученому жіночому серці.
Сама діяльна пенсіонерка ніколи не пліткувала біля під’їзду, хоча в силу своєї посади і знала детальну підноготну практично про всіх мешканців свого будинку. Люди охоче довіряли їй свої сімейні проблеми, фінансові труднощі та особисті переживання, чудово знаючи про її глибоку порядність і непохитну чесність. Але чужі потаємні таємниці вона завжди зберігала дуже суворо, ніколи не дозволяючи собі використовувати отриману інформацію на шкоду людям, які їй довірилися.
Незважаючи на свою зовнішню зайнятість і громадську активність, вона постійно відчувала, що її неймовірно сильно тягне спілкуватися з іншими людьми на більш глибокому рівні. Звичайно, віддана стара собака і три ласкаві кішки завжди були абсолютно повноцінними і дуже улюбленими членами її маленької осиротілої сім’ї. Але навіть їхня безумовна відданість і постійна тепла присутність у квартирі замінити повноцінного духовного спілкування з живою розуміючою людиною ніяк не могли.
Саме тому Марія після раптової смерті своїх найближчих людей неймовірно багато вільного часу проводила на тихому міському цвинтарі. Вона вважала цей старий зарослий некрополь своєю другою домівкою, де завжди панувала особлива атмосфера умиротворення і вічного спокою, так необхідного її втомленій душі. Пенсіонерка часто відвідувала цей сумний погост, щоб ретельно привести до ладу численні могили своєї родини і подумки поговорити з померлою ріднею.
Чергового ясного травневого ранку, коли весняна природа тільки починала пробуджуватися від нічної прохолоди, вона знову стала звично збиратися туди. Жінка акуратно склала в стару полотняну сумку робочі садові рукавички, невелику сапку для прополювання бур’янів і кілька пляшок з чистою водою. Накинувши на плечі легку в’язану кофту, вона закрила двері квартири на два оберти ключа і неспішно попрямувала в бік найближчої автобусної зупинки…
