Він вигукував в ефір прокляття, вимагаючи від підлеглих негайно передати інформацію на найближчий стаціонарний пост. Старший лейтенант наказав черговим терміново підготувати штучне загородження, пообіцявши зупинити втікачку за будь-яку ціну. Двадцять кілометрів божевільної гонки пролетіли як одна мить, наповнена запахом паленої гуми і надривним ревом автомобільних моторів.
Попереду крізь нічну імлу проступили обриси контрольного пункту поліції, і Оксана миттєво усвідомила, що зачиняється небезпечна пастка. Прямо поперек проїжджої частини були розгорнуті ще два патрульні автомобілі, що перегороджували шлях. Між цими машинами на асфальті зловісно темніла стрічка зі спеціальними шипами, призначеними для екстреної зупинки транспорту. На прийняття рятівного рішення у неї залишалися лише лічені частки секунди. Спроба піти в кювет на такій величезній швидкості гарантовано призвела б до смертельного зіткнення з деревами.
Варіант із розворотом також відпадав, оскільки машини, що переслідували її, надійно відрізали всі шляхи до безпечного відступу. Йти на таран поліцейського загородження було вкрай ризиковано, але залишався крихітний шанс об’їхати шипи по ґрунтовому узбіччю. Оксана різко вивернула рульове колесо вправо, розраховуючи проскочити перешкоду по вузькій смузі землі. Однак розважливі даішники передбачили подібний маневр, розтягнувши стрічку з шипами трохи далі на ґрунт. Тишу розірвали чотири оглушливі хлопки, коли гострі сталеві зуби безжально розпороли щільну гуму всіх коліс позашляховика.
Важка машина миттєво втратила керованість, її сильно занесло в правий бік. Майор дивом встигла стабілізувати траєкторію польоту величезного джипа, перш ніж той остаточно з’їхав у кювет. Автомобіль важко завмер на узбіччі, оповитий щільною хмарою піднятого дорожнього пилу і їдким димом від розпечених гальмівних колодок. На кілька довгих секунд навколо повисла дзвінка тиша, яку порушувало лише шипіння пробитих покришок і тихе потріскування мотора, що остигав. Потім нічне повітря наповнилося гучними хлопками автомобільних дверей і важким тупотом кованих черевиків по гравію.
Три патрульні машини взяли знерухомлений позашляховик у щільне півкільце, відрізаючи будь-які шляхи до втечі. Їхні яскраві фари били прямо в лобове скло джипа, повністю засліплюючи жінку-водія, що сиділа всередині. Ткачук, Бондаренко і Петренко синхронно покинули салони своїх авто, стискаючи в руках табельну вогнепальну зброю. Їхні темні силуети зловісно вимальовувалися на тлі пронизливого сліпучого світла поліцейських фар. Ткачук голосом, що зривався від адреналіну і злоби, наказав водієві негайно покинути салон із піднятими руками.
До цієї групи захоплення поспіхом приєдналися ще двоє співробітників із контрольного поста, замкнувши кільце навколо машини Оксани. П’ятеро озброєних чоловіків проти однієї беззбройної жінки — такий розклад здавався їм гарантією абсолютної безпеки. Оксана продовжувала сидіти абсолютно нерухомо, щільно стискаючи руками шкіряне обплетення рульового колеса. Вона з крижаним спокоєм кадрового військового розвідника оцінювала несприятливу тактичну обстановку, що склалася. П’ять озброєних супротивників і повністю відрізані шляхи для можливого відступу робили ситуацію критичною.
В її багатому професійному арсеналі були десятки відпрацьованих сценаріїв для виходу з подібних халеп. Однак усі вони базувалися або на ефекті раптовості, або на своєчасному прибутті групи вогневої підтримки. Зараз же вона була зовсім одна, тому повільно підняла руки вгору, демонструючи відсутність безпосередньої загрози. В її холодному розумі вже стрімко формувався новий план дій, націлений виключно на виживання. Тікати зараз означало вірну загибель, а їй потрібно було будь-що-будь зберегти секретні документи.
Усі інші міркування, включно з власною гордістю, тимчасово відсувалися на другий план. Коли вона штовхнула двері і граціозно покинула салон автомобіля, її обличчя здавалося висіченим із холодного мармуру. Цей разючий контраст між крихкістю жіночої фігури і аурою незламної внутрішньої сили, що виходила від неї, змусив поліцейських на мить розгубитися. Першим до неї впритул наблизився Ткачук, важко ступаючи масивними черевиками по придорожньому щебеню. Він височів над Оксаною на цілу голову, виблискуючи колючими маленькими очима і демонструючи квадратне підборіддя, заросле густою щетиною.
Його погляд буравив жінку з неприхованою злобою і чимось невловимо брудним, від чого вона внутрішньо стиснулася. З нахабною усмішкою він поцікавився, чи добігалася красуня, зупинившись настільки близько, що в ніс ударив нудотний запах тютюну і дешевого парфуму. Бондаренко і Петренко тут же зайняли позиції з боків, повністю блокуючи будь-які теоретичні шляхи до порятунку. Двоє патрульних із поста залишилися стояти трохи осторонь, але дула їхніх пістолетів були чітко спрямовані в її бік. Оксана мовчки витягла з кишені своє службове посвідчення і твердим жестом протягнула його старшому лейтенанту.
Вона чітко представилася майором Шевченко з військової розвідки і повідомила про виконання секретного державного завдання. Жінка зажадала негайно зв’язатися з її прямим керівництвом, полковником Коваленком, який мав підтвердити всі її слова. Її тон залишався абсолютно рівним, владним і позбавленим найменших ознак паніки або тваринного страху. Однак Ткачук навіть не зволив поглянути на протягнуту йому червону книжечку офіцера. Різким, зневажливим ударом руки він вибив документ із її пальців, відправивши його прямо в придорожній бруд…
