Оксана кинула короткий, оцінюючий погляд у дзеркало, моментально прораховуючи можливі варіанти розвитку подій. Її пульс помітно почастішав, проте причиною тому був зовсім не банальний людський страх, а виключно холодний професійний розрахунок. Вона поняття не мала, хто саме переслідує її в цих машинах, і не мала часу для перевірки їхніх осіб.
При цьому найсуворіші інструкції командування не передбачали абсолютно жодних вільних трактувань або винятків із правил. Зв’язатися зі своїм безпосереднім керівництвом у цю хвилину вона також фізично не могла.
На цій віддаленій ділянці траси покриття мобільної мережі практично було відсутнє, а будь-які спроби використовувати супутниковий телефон при сторонніх були грубим порушенням протоколів безпеки. Майор Шевченко прийняла єдино правильне рішення за невловиму частку секунди.
Вона з силою вдавила педаль акселератора в підлогу, змусивши потужний двигун позашляховика агресивно заревти. Важка машина різко рвонула вперед, забираючи свою власницю в рятівну темряву нічного шосе. Так почалася безпрецедентна погоня, деталі якої місцеві жителі будуть із захватом переказувати один одному ще дуже довгий час.
Три патрульні автомобілі, серед яких були два седани марки Skoda Octavia і один Ford Focus, кинулися навздогін за порушником. Пронизливе виття їхніх сирен безжально розривало сонну нічну тишу на частини.
Блискучі червоно-сині мигалки забарвлювали дерева і стовпи, що проносилися повз, у сюрреалістичні, тривожні тони. Головною машиною переслідувачів керував старший лейтенант Богдан Вікторович Ткачук. Це був сорокарічний чоловік із грубими, рубленими рисами обличчя, який давно здобув славу жорстокого командира, що не терпить ні найменшої непокори…
