Бачив, як твій розумний звір одразу впізнав підлий голос заклятого ворога, неголосно спитав Миколай. Може, він просто надто сильно розхвилювався через поїздку, невпевнено заперечив я, сам не вірячи своїм словам. Водій різко скинув швидкість і плавно зупинив важку машину на засніженому узбіччі.
Він повернувся до мене й пильно подивився просто в очі, спитавши, чи вважаю я його своїм справжнім другом. Авжеж, вважаю, щиро кивнув я у відповідь. Тоді послухай моєї доброї поради, розвертаємо цю халабуду й негайно мчимо до міського відділку поліції.
Там ми напишемо офіційну заяву й докладно розповімо слідчому про цей отруєний коньяк. І що саме я їм скажу, що мій лісовий вовк дивом відчув смертельну отруту в запечатаному подарунку. Що я сам не бачив жодної отрути, але абсолютно впевнений, що вона там була, адже патрульні просто засміють мене.
Тоді давай просто поїдемо подалі в гори й тихо пересидимо там цю бурю. А вже потім, на свіжу голову, спокійно вирішимо, що нам робити з цим юним негідником. Я категорично похитав головою, заявивши, що мені життєво необхідно дізнатися всю гірку правду просто зараз.
Якщо мій вихованець справді хоче мене вбити, я маю почути це зізнання особисто від нього. Я хочу подивитися просто в його безсоромні очі й зрозуміти, в який саме момент я назавжди втратив свого хлопчика. Мій старий друг лише брудно й дуже творчо вилаявся у відповідь на моє наївне прохання.
Гаразд, ми поїдемо на цю кляту зустріч, але тільки не в його розкішний міський офіс. Ти казав, що він чекає на тебе у твоєму старому занедбаному будинку на околиці. Тоді саме туди ми зараз і попрямуємо, бо там хоча б добре знайома нам територія.
Машина з натужним ревом знову рушила з місця, звернувши з головної траси на вузький путівець. То був найкоротший і найнепомітніший шлях до мого порожнього дому на тихій околиці. Я свідомо не з’являвся в цьому місці цілий рік після того, як остаточно перебрався жити в гори ближче до шахти.
У цих старих дерев’яних стінах зберігалося надто багато важких і болючих для мене спогадів. Моя кохана дружина тихо померла тут уві сні рівно десять років тому, і відтоді я більше не міг там спокійно жити. Спершу я намагався здавати житло випадковим квартирантам, але невдовзі вони з’їхали, і дім лишився стояти порожнім.
Вузька путівцева дорога була сильно заметена свіжим снігом, і старий мотор натужно ревів, продираючись крізь білі завали. По обидва боки шляху щільною стіною стояли голі чорні берези, зловісно вирізняючись на тлі безконечного снігу. Семеничу, не обертаючись, похмуро кинув водій, здається, за нами хтось дуже вперто їде.
Я насилу обернувся й крізь каламутне заднє скло розгледів у пелені заметілі тьмяні жовті фари. То був непримітний сірий джип, який уперто тримав дистанцію метрів у сто, не відстаючи, але й не наближаючись. Як давно цей хвіст ув’язався за нами, тривожно спитав я свого досвідченого товариша.
Він щільно сидить на хвості вже хвилин п’ять, акурат із того самого повороту на путівець. Може, це просто випадковий попутник, який теж вирішив скоротити шлях у таку гидку погоду. Ветеран натиснув на педаль газу, і загадковий переслідувач синхронно збільшив швидкість свого автомобіля.
Ні вже, старий, це найсправжнісінький професійний хвіст, упевнено констатував Миколай. Повітря зі свистом вирвалося з моїх легень, коли я зрозумів, що цього соглядатая міг надіслати лише мій віроломний партнер. Видно, він хоче заздалегідь перевірити, чи їдеш ти на зустріч сам, чи везеш із собою сюрпризи.
Я хотів було обернутися до Грому й спитати, чи відчуває він небезпеку, що йде ззаду. Але дивна річ, величезний звір навіть не намагався дивитися назад на переслідувачів. Він сидів украй напружений, розвернувшись мордою вперед і прикувавши свій хижий погляд винятково до лобового скла.
Гей, волохатий, гукнув я його, ти хіба не бачиш, що за нами хтось уперто стежить. Тварина навіть не повернула масивної голови в мій бік, цілком ігноруючи те, що відбувалося позаду машини. Помітив, що він зовсім не звертає уваги на цей джип, тихо промовив задумливий Миколай…
