Я дивився на білий сніг, смертельно просякнутий сильним мигдальним ядом, і на шматки розтерзаного картону. Усюди валялися важливі ділові папери, які холодний зимовий вітер уже почав байдуже розносити брудним узбіччям. Мій вірний Грім сидів просто на снігу й важко дихав, висолопивши довгий вологий язик.
Але очі хижака були абсолютно ясні й спокійні, коли він уважно дивився на мене. У його розумному жовтому погляді чітко читався німий докір, ніби він питав, чи бачу я тепер справжню загрозу. Мої загрубілі руки зрадливо затремтіли зовсім не від пронизливого крижаного холоду.
Мене трусило від моторошного усвідомлення того, що хтось близький холоднокровно вирішив мене вбити. Убивця спланував усе дуже красиво й тихо, замаскувавши певну смерть під щедрий діловий презент. Я б неодмінно випив цей проклятий отруєний коньяк удома, відзначаючи вдалу угоду на самоті.
І я б дуже тихо помер у своєму ліжку від зупинки серця, що легко списали б на мій похилий вік. Я тремтячими неслухняними пальцями дістав мобільний телефон і набрав знайомий номер Дениса. У слухавці пролунали довгі монотонні гудки, від яких моє серце закалатало ще дужче.
Нарешті на тому кінці відповів дуже схвильований і радісний голос мого молодого партнера. Андрію Семеновичу, ну як ваші справи, вам уже передали мій подарунок і важливі документи. Так, кур’єр усе передав, хрипко й насилу вичавив із себе я.
Денисе, відповідай мені чесно, що це взагалі щойно було на дорозі. У голосі хлопця зазвучало непідробне здивування, чи, може, то була просто чудова акторська гра. Як що, це були попередні документи й дуже дорогий столітній коньяк, який я спеціально замовляв для вас.
Вовк, що сидів поруч зі мною, раптом дуже тонко й жалібно заскиглив. Почувши знайомий голос Дениса з динаміка телефона, звір знову напружився. Чому твій елітний подарунок так виразно пахне гірким мигдалем, прямо спитав я свого співрозмовника.
У слухавці повисла довга й дуже гнітюча пауза, яка красномовніше за будь-які слова підтвердила мої страшні здогади. Андрію Семеновичу, що за дивні речі ви мені зараз говорите, обережно поцікавився помітно змінений голос хлопця. Який ще мигдаль може бути в елітному коньяку, ви що, вже встигли відкрити пляшку.
Ні, пляшку випадково відкрив мій вовк, розбивши її й тим самим урятувавши мені життя. У відповідь знову повисла важка тиша, а потім пролунав натягнутий і зовсім фальшивий сміх. Семеновичу, ви вирішили так дивно пожартувати, подаючи витівку скаженого собаки як якесь неймовірне досягнення.
Це не собака, а найрозумніший лісовий хижак, який не просто розбив твій подарунок за тисячі доларів. Мій звір безпомилково відчув усередині упаковки смертельну отруту, жорстко відрізав я. На тому кінці дроту знову запанувала гробова тиша, після чого Денис просто скинув цей незручний дзвінок.
Я повільно опустив непотрібний телефон і подивився на похмурого Миколая, який усе ще стискав важкий лом у руці. Нам треба терміново забиратися звідси, Семеновичу, тихо, але дуже твердо сказав мій старий товариш. Я гадки не маю, які брудні справи тут кояться, але мені все це категорично не подобається.
Я лише мовчки кивнув у відповідь і покликав свого кудлатого рятівника до себе. Розумний вовк слухняно пішов за мною до машини й легко застрибнув у теплий салон всюдихода. Старенький автомобіль важко розвернувся на дорозі й поїхав назад у рятівні дикі гори, подалі від цієї підступної цивілізації.
Там, у глушині, неписані закони життя завжди були значно простішими й чеснішими за людські контракти. Раптом мій телефон коротко завібрував, повідомляючи про нове текстове послання від Дениса. Андрію Семеновичу, я не знаю, що вам там привиділося, але наша важлива угода, як і раніше, залишається в силі.
Ми зустрічаємося сьогодні рівно о другій годині дня у вашому старому занедбаному будинку на околиці. Я віддано чекатиму вас там, тож, будь ласка, не підведіть мене й приїжджайте. То був той самий порожній дім, який я намагався не відвідувати вже цілий рік.
Чому він раптом вибрав для зустрічі саме це безлюдне й забуте Богом місце. Я мовчки показав екран із повідомленням похмурому Миколаю, який швидко прочитав текст і зневажливо свиснув крізь зуби. Старий, це ж очевидна й дуже груба пастка, похмуро констатував водій.
Я й сам це прекрасно розумію, але мені просто життєво необхідно з’ясувати, чому він так чинить. У каламутному дзеркалі заднього виду яскраво горіли повні давнього містичного знання жовті вовчі очі. Мій звір уже давно знав страшну відповідь на це запитання, але, на жаль, не міг сказати мені ані слова…
