Могутні лапи хижака ковзали по дерев’яній підлозі, залишаючи кігтями глибокі подряпини на старих дошках. Негайно відпусти мене, ти зовсім сказився, у відчаї закричав я на свого улюбленця. Але розлючений вовк лише голосно гарчав і мотав головою, безжально шматуючи міцну овчину.
Звір усім своїм виглядом показував, що радше розірве одяг на шмаття, ніж дозволить мені переступити цей поріг. Раптом за обледенілим вікном пролунали два короткі автомобільні сигнали, і я в нерішучості завмер. Я з тугою подивився на Грома, єдину в світі істоту, яка любила мене абсолютно безкорисливо й без жодних умов.
Вовк важко дихав, так і не розтискаючи щелеп, зімкнених мертвою хваткою. У його виразних очах чи то блищали справжні сльози, чи то це просто грав світло у вологій напівтемряві кімнати. Саме в цю дивну мить я остаточно усвідомив, що сьогоднішній день піде зовсім не за планом.
Тяжко зітхнувши, я примирливо поклав долоню на напружений загривок непокірного звіра. Гаразд, чорт із тобою, здався я, але на зустріч ми все одно поїдемо. Тільки тепер ця поїздка пройде зовсім не так, як я спершу планував.
Пролунав важкий і дуже наполегливий стукіт у вхідні двері. Андрію, ти там іще живий, почувся ззовні хрипкий голос Миколая, чи тебе вже ведмідь задрав. Я розчинив двері, і мені в обличчя відразу вдарив густий клуб морозного повітря, що пах свіжим снігом і хвоєю.
Прямо біля ґанку тарахкотів старий брудно-зелений фургон, що давно став справжньою легендою наших розбитих доріг. Поруч із пошарпаною машиною переминався з ноги на ногу кремезний Миколай Ілліч. Обличчя старого водія було схоже на печене яблуко, так густо його порізали глибокі зморшки.
У молодості цей чоловік пройшов гарячу точку й назавжди втратив два пальці на лівій руці. Попри пережите, він зберіг дивовижно гостре чуття на поганих людей і наближення неприємностей. Слава Богу, з полегшенням видихнув товариш, прикурюючи міцну цигарку, а то я вже злякався за твоє хворе серце.
Нам треба поспішати, Семеничу, бо дзвонив украй нервовий Денис. Ти вже пробач мені, Колю, але тут сталася одна зовсім непередбачена затримка. У цю мить сіра тінь величезного звіра блискавично метнулася з-за моєї спини.
Одним неймовірно потужним стрибком Грім легко перемахнув через високі перила засніженого ґанку. Важкий вовк м’яко приземлився просто перед капотом працюючого всюдихода. Миколай навіть не сіпнувся від переляку, лише дуже повільно опустив руку з димною цигаркою.
Досвідчений водій украй уважно подивився на настовбурченого хижака. Ого, тихо протягнув він, схоже, твій величезний сірий приятель сьогодні явно не в гуморі. Але Грім дивився зовсім не на Миколая, бо його головним ворогом зараз було залізне чудовисько, яке збиралося відвезти господаря.
Грізний вовк уперто став просто перед бампером, широко розставивши напружені лапи й оскаливши смертоносні білі ікла. Тварина видала такий страшний рик, що, здавалося, дрібним тремом затрусився старий автомобільний метал. То був справжній бойовий клич, що означав: машина рушить із місця лише через його пухнастий труп.
Громе, негайно на місце, суворо крикнув я, обережно спускаючись обледенілими дерев’яними східцями. Але звір навіть не зрушив, лише злобно клацнув могутніми щелепами в бік увімкненої фари. Здавалося, дикий хижак серйозно намагається на смерть загризти цього гарчливого залізного звіра.
Миколай викинув недопалену цигарку в сніг і підійшов трохи ближче, тримаючи безпечну відстань. Хоч він ніколи не боявся навіть найбільших собак, перед справжнім вовком будь-яка розсудлива людина завжди відчуває мимовільний трепет. Погляд старого бувалого солдата напружено зустрівся з важким поглядом дикого хижака, і так вони дивилися один на одного кілька довгих секунд.
Послухай, Семеничу, дуже повільно промовив мій друг, ні на мить не відриваючи очей від застиглого вовка. Ти тільки подивися уважніше на його дивну поведінку. Та бачу я все прекрасно, роздратовано махнув я рукою, приховуючи, як тривожно стиснулося моє серце.
Це він із самого ранку так шаленіє, бо чує наближення бурі. Ні, впевнено похитав головою Миколай, і його хрипкий голос став незвично серйозним і лячним. Я вже бачив точно такий приречений погляд на далекій війні в хлопців перед страшним боєм, із якого вони не поверталися.
Від цих страшних слів я мимоволі завмер, поки колючий вітер безжально тріпав поли мого кожуха. Про що ти взагалі говориш, спитав я, відчуваючи, як по спині пробіг неприємний холодок. Звірі ніколи не вміють брехати, Андрію, і цей вовк щиро вважає, що поїздка в цій машині стане для тебе останньою.
Кинуті товаришем слова важко повисли в крижаному повітрі, мов величезні невидимі камені. Я перевів погляд на Грома, який уже перестав загрозливо гарчати на старий автомобіль. Тварина й далі стояла неприступною стіною, дрібно тремтячи від неймовірного внутрішнього напруження, поки холодні сніжинки падали на її густу шерсть….
