Ближче до ночі слідча приїхала за до болю знайомою адресою до Ольги Лебедєвої, матері зниклих дівчаток. Жінка так і не переїхала зі своєї ветхої квартири, перетворивши її на своєрідний недоторканний музей пам’яті. У кімнаті доньок панував ідеальний порядок: плюшеві ведмедики рівно сиділи на полицях, а постільна білизна чекала своїх законних господинь.
У кухні на чистій скатертині незмінно красувалися три горнятка для гарячого чаю. Одне призначалося для самої господині, і два — для її улюблених, зниклих безвісти кровинок. — У вас з’явилися новини? — із завмиранням серця запитала Ольга, тривожно вдивляючись у втомлене обличчя гості.
Замість зайвих слів Волкова мовчки поклала на стіл прозорий пластиковий пакет зі знайденим доказом. Мати тремтячими руками притисла знахідку до грудей і розридалася вголос від напливу почуттів. — Це Сончина… я ж пам’ятаю кожен вузлик, сама своїми руками в’язала, — захлинаючись сльозами, прошепотіла вона.
Спостерігаючи за цією роздираючою серце сценою, досвідчена офіцерка усвідомила, що більше не має права на найменшу помилку. На світанку наступного дня вона знову стояла перед похмурим занедбаним підвалом, міцно стискаючи шкіряний повідець. Вівчарка миттєво зорієнтувалася на місцевості й кинулася до тієї цегляної кладки, де вчора було знайдено найважливішу зачіпку.
Грім максимально зосереджено обнюхував старий фундамент, методично перевіряючи кожен доступний сантиметр. Невдовзі він почав активно й дужо дряпати масивну дерев’яну панель, хитро вмонтовану просто в стіну. Олена затамувала подих, напружено намагаючись уловити найменші звуки по той бік штучної перепони.
З-за щільних дощок долинув ледь чутний шерех, дуже схожий на уривчасте людське дихання. Адреналін різко вдарив у кров майора, адже довгоочікувана розгадка була буквально на відстані витягнутої руки. Вона розважливо відійшла на безпечну відстань і захищеним каналом радіозв’язку терміново викликала оперативну групу.
Хвилини до приїзду озброєних колег тягнулися, мов болісні, нескінченні години чекання. Собака поводився вкрай неспокійно, голосно гарчачи й кидаючись грудьми на замаскований таємний прохід. Здавалося, розумна тварина чудово відчуває, як стрімко спливає дорогоцінний час, відведений на порятунок життів.
Патрульні, що прибули, швидко, злагоджено й без зайвого шуму демонтували підозрілу дерев’яну конструкцію. За старим щитом несподівано виявився таємний вузький лаз, що йшов глибоко під фундамент багатоквартирного будинку. Повітря з відкритого тунелю було просякнуте затхлістю й виразним, стійким запахом людського житла.
Олена клацнула тумблером потужного тактичного прожектора й першою сміливо ковзнула в похмурий зів підземного коридору. Відданий пес цілком безшумно слідував за нею, надійно й професійно прикриваючи тили. Таємний прохід насправді виявився значно довшим і масштабнішим, ніж можна було припустити під час зовнішнього огляду…
