«Отже… — повільно й розтягнуто промовила вона, зневажливо всміхнувшись. — Ти весь цей час нас підслуховувала». «Так, ти чула кожне вимовлене слово, і що ж ти тепер робитимеш?»
«Хочеш відкритого конфлікту чи влаштуєш нам грандіозний скандал через це непорозуміння?» — запитала Невін. Жанна заперечно похитала головою. «Ні, я лише хочу елементарної поваги до себе», — відповіла дівчина.
Невін іронічно вигнула брову. «Повага? Її ще треба заслужити, мила дівчинко», — зверхньо відповіла вона.
Жанна повільно вдихнула повітря, фізично відчуваючи, як усередині неї підіймається справжня, непохитна й спокійна сила. «Я нікому не зобов’язана заслужити право просто бути людиною й вимагати до себе нормального ставлення». У цю мить Феліс підійшла ближче, прислухаючись до розмови, мов голодний хижак до найменшого шереху в густій траві.
«Ти серйозно думаєш, — холодно сказала тітка, — що зможеш ось так просто увійти в нашу шановану родину?» «Я думаю, — з гідністю відповіла Жанна, — що якщо родина вважає себе настільки вищою за інших, що дозволяє собі жорстоко принижувати людину за її спиною, то ця родина сама не має жодного уявлення про справжню гідність». «І мені зовсім не хочеться ставати частиною такої пихатої родини».
У кімнаті стало так тихо, що було виразно чути, як десь на кухні домробітниця миє посуд. Касим поспішно ступив до Жанни й схопив її за руку: дбайливо, але зі справжнім, непідробним страхом в очах. «Жанно, прошу тебе, будь ласка, не перетворюй цю розмову на справжню війну».
«Ти так нічого й не зрозумів, а я розумію набагато більше, ніж ти думаєш», — із сумом сказала вона. «Я ясно бачу, що ти боїшся їхнього гніву значно більше, ніж боїшся назавжди втратити мене». Він приголомшено завмер, бо ця влучна фраза вдарила його просто в ціль.
Невін із невдоволеним виглядом схрестила руки на грудях. «Якщо ти настільки образлива…» — почала було вона, але потім знизала плечима й звернулася вже безпосередньо до сина. «Можливо, вам і справді краще просто зараз припинити ці безглузді стосунки?»
«Касиме, послухай мене, ця дівчина надто чутлива, вона просто не витримає ритму нашого складного життя». Жанна вичікувально подивилася на свого нареченого. Він мав сказати хоч щось, щось по-справжньому важливе й значуще.
Щось, що розставило б усі крапки над «і» просто зараз або ніколи, але він і далі вперто мовчав. І це боягузливе мовчання було для неї в тисячу разів гіршим за будь-яку найбруднішу образу. «Тепер мені все цілком ясно», — тихо констатувала вона.
Гіркі сльози підступили до очей, але вона величезним зусиллям волі не дозволила їм пролитися. «Жанно, зачекай!» — у відчаї прошепотів Касим. Вона рішуче підняла руку, тим самим зупиняючи його порив.
«Я ніколи не просила тебе робити складний вибір між мною й твоєю рідною матір’ю». «Але я бачу, що нічого не значу для неї. І, схоже, я так само нічого не значу для тебе, якщо ти не здатен сказати їй на мій захист бодай одне коротке слово».
Він дуже важко зітхнув, ніби в цю саму мить усередині нього руйнувалося щось фундаментальне. «Зрозумій, я дуже не хочу втратити тебе», — промовив він. «Але ти не зробив абсолютно нічого для того, щоб утримати мене поруч», — чесно відповіла вона.
Вона різко розвернулася на підборах і твердим кроком попрямувала до виходу з дому. Невін усе ж не втрималася й отруйно кинула їй услід турецькою: «Таких, як вона, у Туреччині тисяча!» «Не переймайся, сину, знайдеш собі іншу: вибереш виховану дівчину зі справді хорошої й правильної родини»…
