— Охороно! — закричав він, напружуючи голос так, щоб його чули за дверима.
Але в цей момент Олена вивернулася, ударила його ліктем у живіт і кинулася до ліжка. Артем діяв швидше. Він схопив її за волосся і відтягнув від сина. Двері палати відчинилися, і вбігли поліцейські.
— Стояти! — прогримів голос одного з них.
Але Олена знала, що їй вже не втекти. Замість того щоб здатися, вона потягнулася за скальпелем, який валявся на підлозі. Вибір був зроблений за частки секунди. Артем побачив, що вона збирається зробити. Він кинувся вперед, щоб перехопити її руку, але запізнився.
У розпачі, розуміючи, що це кінець, Олена спрямувала лезо не на них, а на себе. Різкий рух. Скрик застряг у неї в горлі, і вона важко осіла на підлогу. Поліцейські завмерли, приголомшені раптовою розв’язкою.
Вона повільно опустилася, дивлячись на Артема з тією ж кривою усмішкою, що і завжди, але світло в її очах стрімко згасало.
— Думаєш, переміг? — прохрипіла вона. — Побачимося… у пеклі.
За секунду вона затихла назавжди.
— Тату… — тихий голос сина вирвав Артема із заціпеніння.
Він різко повернувся. Хлопчик сидів у ліжку, сонно кліпаючи очима. Він прокинувся. Артем підійшов до нього, обхопив його руками, притискаючи до себе так, ніби міг захистити від усього світу.
— Усе добре, синку, — прошепотів він. — Тепер усе позаду.
Поліцейські викликали лікарів, але було ясно: Олена мертва. Вона не відправиться до в’язниці. Не постане перед судом. Але найголовніше — вона більше нікому не зашкодить.
Минуло три тижні. У лікарні стало тихіше. Артем більше не чекав нападу за кожними дверима, більше не здригався від кожного дзвінка. Олени більше не було. Її історія завершилася в тій палаті, на холодній підлозі, з усмішкою, що застигла на губах.
Але разом із цим прийшло усвідомлення: ніщо не зникає безслідно. Особливо страх. Артем бачив це в очах сина. Навіть через дні й тижні після події хлопчик усе ще здригався, коли хтось заходив у кімнату. Усе ще насторожено озирався, немов чекав, що ось-ось з’явиться тінь минулого. Але тепер у нього був Артем. Батько, який не допустить, щоб його син коли-небудь знову боявся.
Сьогодні був важливий день. Від самого ранку по всьому місту поширювалася новина: героя, який врятував дитину, нагороджують. Віктор, нічний охоронець, який стрибнув у крижану воду, отримував медаль за хоробрість. Церемонія проходила в будівлі мерії: повний зал людей, камери новинних каналів…
