Тамара Василівна вже чекала на неї, стоячи просто на порозі своєї відчиненої квартири. «Заходь швидше, дитино, заходь, бо в нас попереду дуже серйозна розмова», — запросила сусідка. Затишна квартира літньої жінки приємно пахла сушеною лавандою й міцним чаєм.
На стінах висіли старі чорно-білі фотографії, а на полицях тіснилися книжки й кумедні статуетки. Тамара Василівна вказала гості на м’який диван, а сама важко опустилася в крісло навпроти. «Розповідай мені абсолютно все від самого початку й нічого не приховуй», — скомандувала вона тоном слідчої.
І Лена на одному подиху виклала їй абсолютно все, що накопичилося на душі за ці місяці. Вона розповіла про ту злощасну аварію, невтішний діагноз лікарів і каторжний догляд за хворим. Згадала вона і про дивні нічні спостереження Мишка, і про повідомлення від таємничої Зайки.
Тамара Василівна слухала всю цю емоційну розповідь у повному мовчанні, зовсім не перебиваючи. Вона лише зрідка кивала головою, ніби кожне нове слово лише підтверджувало її давні підозри. «Я завжди інтуїтивно відчувала, що з ним щось дуже не так», — промовила сусідка наприкінці.
«Я помічала, як він насторожено дивиться навсібіч, коли наївно думає, що його ніхто не бачить. Це надто уважний і чіпкий погляд для людини, безнадійно прикутої до ліжка. Але навіщо йому все це і яка в цьому прихована вигода?» — спитала спантеличена Лена.
Тамара Василівна тяжко зітхнула й почала методично загинати свої сухі пальці. «Перший і найочевидніший мотив — це класичне страхове шахрайство заради прибутку. Ти ж сама казала мені, що він регулярно отримує солідні виплати за своєю дорогою страховкою?»
«Так, це дуже великі суми за страховкою від нещасного випадку на виробництві», — підтвердила приголомшена Лена. «Ось тобі й готовий залізобетонний мотив для такого затяжного й складного спектаклю», — всміхнулася слідча. «Але є й другий варіант: він ретельно приховує щось таке, що потребує його таємної відсутності ночами».
При цьому йому життєво необхідно офіційно залишатися вдома під надійним прикриттям статусу інваліда. «Ідеальне прикриття, але для чого саме?» — з подивом спитала шокована дружина. «Цього я поки не знаю, дитино, але тобі терміново потрібні справжні, залізні докази».
«Одних лише слідів на борошні — це, звісно, добре, але для серйозного обвинувачення цього критично мало. Він легко скаже, що ти сама їх спеціально залишила або що тобі все це просто примарилося від утоми. Що ж мені тепер робити в такій жахливій ситуації?» — у розпачі стиснула кулаки Лена.
«По-перше, ти маєш поводитися як завжди й нічим не виказувати своєї обізнаності. Він у жодному разі не повинен запідозрити, що ти вже дізналася його страшну таємницю. По-друге, нам життєво необхідна прихована камера, щоб отримати відеозапис його нічних прогулянок».
Цей якісний запис стане тим самим неспростовним доказом, проти якого він не зможе заперечити. «Але де ж я візьму таку специфічну апаратуру?» — розгублено розвела руками Лена. «У мене є старенька, але цілком робоча камера, яку я купувала від злодіїв у під’їзді», — заспокоїла сусідка.
«Якість картинки там не ідеальна, але для наших поточних цілей вона цілком згодиться. Вона легко підключається до звичайного ноутбука і налаштовується на автоматичний запис при будь-якому русі. Тамара Василівна дістала з шафи невеликий пластиковий пристрій розміром зі звичайну запальничку.
«Ось, візьми її і ретельно сховай у спальні так, щоб він нічого не помітив. Найкраще поставити її на книжкову полицю або непомітно замаскувати серед різних речей. Найголовніша умова — щоб об’єктив камери дивився просто на його подружнє ліжко».
Лена обережно взяла запропоновану камеру своїми дрібно тремтячими від хвилювання руками. «А що мені робити, якщо він випадково її знайде під час своїх нічних блукань?» — з острахом спитала вона. «Тоді впевнено скажеш, що поставила радіоняню, бо дуже хвилюєшся за нього під час чергувань».
Це пояснення звучить цілком правдоподібно для дбайливої дружини тяжкохворого чоловіка. Лена мовчки кивнула, розуміючи, що їхній спільний план дій почав набувати цілком реальних обрисів. «І ще дещо дуже важливе», — багатозначно продовжила сусідка, дивлячись їй просто в очі.
«Тобі треба обов’язково перевірити його медичні знімки, які ти бачила лише одного разу в тій клініці. Принеси їх мені, якщо він безтурботно зберігає їх удома у своїх документах. Я покажу ці знімки своєму доброму знайомому травматологу з районної лікарні».
Лена миттю згадала недавні слова своєї подруги Каті про ці ж самі знімки й ствердно кивнула. «Добре, я обов’язково спробую їх знайти, щойно трапиться зручна нагода», — пообіцяла вона. «І останнє: ти маєш бути морально готова до страшного відкриття, яке на тебе чекає».
«Цілком можливо, що реальна правда виявиться в багато разів гіршою, ніж ти зараз смієш припускати. Я повністю до цього готова», — відповіла Лена неймовірно твердим і рішучим тоном. «Я просто зобов’язана дізнатися всю правду заради самої себе і заради спокійного майбутнього мого сина».
Тамара Василівна схвально кивнула: «Оце виключно правильний і здоровий настрій. А тепер іди додому, поводься максимально природно, а вже завтра ми непомітно встановимо цю камеру». Лена повернулася до своєї квартири, де Олег усе ще лежав у спальні, а Мишко тихо грався у себе.
Вона впевнено пройшла на кухню й почала готувати звичну вечерю, машинально нарізаючи свіжі овочі. Її руки все ще трохи тремтіли, а тривожні думки хаотично металися у втомленій голові. Але глибоко всередині неї вже розгорялася якась зовсім нова, невідома потужна сила…
