— Забирайся звідси, дівко гуляща! Вирішила повісити на нашу шию нагуляного байстрюка? Від нас ти не дочекаєшся ані копійки!
— Навіть не намагайся шантажувати, псувати нашу репутацію чи випрошувати милостиню! — кричали вони вслід. — Усі ви, сироти, хитрі й верткі. Надумала розбагатіти на чужому горі? Яка ж ти мерзотниця!
Захлинаючись від образи й сліз, Оля брела вулицями, киплячи від справедливого гніву.
«Ах, ось як? Вам плювати на рідну кров? У такому разі я просто зараз піду до клініки й позбудуся проблеми раз і назавжди», — зло міркувала вона.
Наступного дня, стискаючи в спітнілих долонях направлення, дівчина тремтіла від страху перед кабінетом профільного спеціаліста.
Прийом вела умудрена досвідом, сувора на вигляд лікарка пенсійного віку. Спочатку вона сухо відреагувала на бажання пацієнтки перервати вагітність: знявши окуляри, вже готувалася виписати стандартні бланки на аналізи, адже таких відвідувачок за зміну проходять десятки. Однак багаторічний стаж зробив її тонким психологом, який уміє читати людей, як розгорнуту книгу.
Уважно подивившись на заплакану, до смерті перелякану дівчинку, лікарка раптом змінила гнів на милість. Було цілком очевидно, що пацієнтка просто заплуталася під тягарем проблем, які навалилися, і зважилася на страшний гріх виключно від безвиході. Витримавши невелику паузу й добираючи правильні слова, гінекологиня заговорила:
— Послухай мене уважно, дівчинко. Ти ще зовсім юна й не знаєш справжнього життя. Повір моєму величезному досвіду: якщо ти зараз знищиш це маля, то проклинатимеш себе до кінця своїх днів.
— Через мої руки пройшли сотні жінок, які кусають лікті, благають допомогти завагітніти, але час уже втрачено назавжди, — вела далі лікарка.
— Я чудово усвідомлюю, що в тебе сталася велика біда, раз ти наважилася прийти сюди. Але просто ввімкни розум: усередині тебе б’ється живе серце, дитина все відчуває, і вона принесе тобі море щастя. А будь-які фінансові перешкоди можна подолати, якщо не здаватися. Не роби того, чого не можна буде виправити, інакше збожеволієш від каяття. Іди додому й зваж усе ще раз.
Оля розридалася вголос і кулею вискочила з поліклініки. Вона нещадно картала себе за хвилинну слабкість:
«Яка ж із мене мати після цього! Сама ж клялася ніколи не зраджувати свою дитину, а мало не пішла на вбивство. Чим я тоді відрізняюся від своєї вічно п’яної матусі? Ні вже. Гризтиму землю зубами, але виживу. І дитину вирощу гідною людиною».
Тієї ж ночі уві сні до неї прийшов Дмитро. Він лагідно гладив її по волоссю, присівши на край матраца, і тихо переконував:
— Моя рідна дівчинко, ти неймовірно сильна, ти обов’язково вистоїш, і все налагодиться! Я ні на крок не відходжу від тебе й у всьому допоможу, ластівко…
Прокинувшись від цього моторошно реалістичного видіння, дівчина судомно шарила руками по простирадлу, намагаючись знайти нареченого. Але кімната була абсолютно порожня, і лише монотонне цокання годинника порушувало нічну тишу. У цю мить наша героїня остаточно зрозуміла, що зробила правильний вибір — Діма дав їй своє благословення.
Від того ранку Оля взяла емоції під контроль і почала боротися за виживання. Оформивши академічну відпустку в університеті, вона впритул узялася за пошук будь-яких джерел доходу. Їй потрібно було терміново зібрати гроші на пологи й посаг для немовляти. З величезними труднощами дівчині вдалося влаштуватися прибиральницею в невелику фірму.
Владна начальниця одразу зненавиділа нову працівницю, постійно дошкуляючи їй несправедливими причіпками:
— Ти тільки глянь, який шар бруду по кутках! Якщо в тебе пузо на ніс лізе, це не означає, що можна махати ганчіркою абияк! Ану марш переробляти свою роботу!
Стиснувши зуби, дівчина мовчки зносила всі приниження, старанно відкладаючи кожну зароблену купюру, адже тепер у неї був потужний стимул — її майбутня дитина. Малюк уже активно давав про себе знати легкими поштовхами, приносячи майбутній мамі миті справжньої насолоди. Погладжуючи округлий живіт, жінка вела з ним тихі розмови, усміхаючись своїм думкам.
Попри тотальну економію й фінансову прірву, вона, як і раніше, знаходила можливість виділити трохи грошей для допомоги мешканцям підземного тунелю. Її м’яке серце просто не дозволяло пройти повз чужу біду. От і сьогодні, повертаючись після важкої зміни, вона знову натрапила на того самого інваліда на милицях.
Не розуміючи природи свого вчинку, вона знову купила йому порцію свіжої випічки з гарячим напоєм і опустила в кашкет дрібну купюру. Як і минулого разу, чоловік густо почервонів, сховав очі й зім’ято пробурмотів:
— Величезне вам людське спасибі…
