— Ану, беріть цю, в’яжіть до стільця на кухні, щоб не шуміла.
Галина Василівна зойкнула, коли один з хлопців грубо перехопив її руки. З-за спини Віктора, постукуючи палицею, з’явилася бабуся. Її чіпкий погляд спрямувався на Шуру.
— А, ось ти де, внученько! — проскрипіла стара, і на її губах заграла зла посмішка. — Гарне місце пригледіла, жирне. Молодець, Шурко! Не дарма я тебе на точку погнала — на таку адресу нас навести. Давайте, хлопчики, жваво виносьте речі в машину. А ти, вертихвістко, спускайся і показуй, де господар гроші та цінності ховає.
— Ідіть, — голос Шури тремтів, але вона не зрушила з місця. — Ідіть звідси негайно. Тут немає нічого вашого.
Стара на мить завмерла, її обличчя спотворилося. Шура зрозуміла, що бабуся здогадалася: допомоги їм чекати не доведеться.
— Ах ти, погань, — виплюнула стара, — проти сім’ї пішла? Вітько, візьми її і ту дівчинку. Тягни обох сюди.
Дівчина обернулася, щоб бігти, і відразу ж натрапила на маленьку Лізу. Дівчинка, судячи з усього, вийшла слідом за нею з кімнати і тепер злякано ховалася за її спиною. Шура зреагувала миттєво. Вона схопила дівчинку за руку і буквально затягла її назад до дитячої. Дівчина зачинила двері й повернула засувку за мить до того, як у двері важко врізався дядько Вітя.
— Відчиняй! — проричав він з того боку, вдаривши по дереву кулаком.
Шура притиснулася спиною до дверей, відчуваючи, як ті здригаються від ударів. До її слуху донісся сухий, приглушений голос старої:
— Залиш їх, Вітько. Нехай сидять там замкнені, далеко не втечуть. Вікна високо. Самі все знайдемо. А не знайдемо — нам ця на кухні допоможе. Швидко розговоримо. Часу в нас мало. Давайте, хлопчики, працюємо.
На сходах почувся тупіт, дядько побіг униз. Шура сповзла на підлогу, прислухаючись, як унизу починають рухати меблі і щось кидати. Ліза сиділа на ліжку, її дихання ставало все важчим і свистячим.
— Сашко, вони нас уб’ють! — прошепотіла дівчинка, притискаючи долоньку до грудей.
Шура підбігла й обняла її, відчуваючи, як усередині закипає рішучість. Вона більше не боялася бабусі. Вона знала, що зараз за цими дверима вирішується не тільки доля цього будинку, а і її власне життя. Вона більше не відчувала себе тим рудим собачам зі зграї. У дитячій запанувала страхітлива тиша, що порушувалася лише важким диханням Лізи. Шура розуміла, що добром це не скінчиться; знаючи хитру бабусю, треба було готуватися заздалегідь. Тому дівчина підперла двері шафою і стояла, чутливо прислухаючись.
Знизу долинав гуркіт: грабіжники не церемонилися. Гучні кроки чоловіків то наближалися до сходів, то віддалялися. У якийсь момент тупіт у коридорі затих, і Шура почула владний голос старої, яка піднялася на другий поверх.
— Вітько, досить, кидай ганчірки, — проскрипіла вона. — Ви знайшли сейф або щось цінне? З цим мотлохом забагато мороки, а прибутку — копійки. План міняємо. Багату дівчинку забираємо з собою, її татусь за таку ляльку заплатить хороші гроші.
Шура відчула, як по спині пробіг крижаний дрож.
— Сашко, вони мене заберуть?
Коментування закрито.