Щось говорила над кожною тихо, майже беззвучно: ні йому, ні для нього. Кулон із темним каменем, потім другий, далі ланцюжок із хрестиком. За ним — перстень із зеленим склом і браслет із червоним каменем — його вона затримала в руках трохи довше, потім опустила.
Потім був вузький браслет з орнаментом. Наприкінці вона дістала з кишені фартуха той самий гладкий золотий перстень, який зняла з пальця Івана. Шепотіла над ним найдовше, перш ніж опустити на саме дно.
Іван стояв поруч і дивився. Вечірнє повітря було тепле, пахло скошеною травою й землею з ями. Десь за городами монотонно сюрчали коники.
Коли шкатулка наповнилася, Малена закрила кришку. Провела по ній долонею, згори вниз, як проводять по поверхні, коли прощаються. Потім передала шкатулку Іванові.
Він узяв. Дерево було тепле від її рук. Опустив шкатулку в яму.
Вона лягла на дно рівно, майже без звуку, пролунав лише легкий глухий стукіт дерева об землю. Малена стояла над ямою й дивилася вниз. Іван узяв лопату.
Засипав повільно, не тому що так просили, а тому що сам не поспішав. Земля лягала шарами, темна, волога, поступово приховуючи шкатулку. Спершу зникла кришка, потім боки, потім усе інше.
Іван утрамбував останній шар ногою, вирівняв поверхню. Потім стояв над цим місцем, просто стояв із лопатою в руці, і дивився на рівний прямокутник потривоженої землі біля коріння яблуні. Усередині було щось, не слово й не думка, радше відчуття.
Ніби щось, що тиснуло збоку весь цей час, трохи зсунулося. Він не міг назвати це словом, просто стояв і відчував. — Добре, — сказала Малена неголосно, не до нього й не від нього, просто сказала.
Вони повернулися до хати. Вона поставила чайник, він помив руки: земля під нігтями відмивалася неохоче. За чаєм вона сказала: — Тут треба збудувати сарай.
Іван підвів погляд. — Просто над ямою? — спитав він. — Так, — сказала Малена.
— Місце має бути зайняте. Земля не повинна лежати відкритою. Він кивнув і відпив чаю.
— Я вмію будувати, — сказав він. — У дитбудинку на уроках праці навчився, потім ще підробляв якийсь час. — Знаю, — сказала вона.
— Звідки? — Ти добре полагодив половицю, — просто відповіла Малена. Він подивився на неї, і вона дивилася на нього з тим виразом, за якого незрозуміло, жартує вона чи цілком серйозна.
Найімовірніше, і те, й інше водночас. Уранці він узяв папір, намалював простий план: три на чотири метри, двосхилий дах, одні двері. Малена подивилася, кивнула…
