Малена Григорівна виходила з дому рівно тоді, коли сусідські півні ще тільки прочищали горло. О пів на шосту ранку село Полемівка спало, і лише вона вже крокувала стежкою в бік лісу в гумових чоботях, із плетеним кошиком на згині ліктя й із виглядом людини, в якої є справи важливіші, ніж ніжитися в ліжку. Сімдесят три роки — вік, який у її випадку був радше умовністю.
Сусідка Нюра, на двадцять років молодша, задихалася, піднімаючись на другий поверх. Малена ж у цей час ходила по чорниці: три кілометри туди й три назад, і поверталася з повним кошиком та рівним диханням. Усе життя вона стежила за собою, пила відвари, лягала спати в один і той самий час, їла те, що сама виростила.
Люди в окрузі знали її не лише як сусідку, а й як людину, до якої йдуть, коли більше йти нікуди. Заміжня вона не була, дітей не нажила, і якщо це колись було болем, то давно перестала це показувати. Ліс зустрів її так, як зустрічав щоранку: запахом смоли й прілого листя, холоднуватим повітрям, яке ще не встигло прогрітися після ночі.
Малена ступала по м’якій землі звично й упевнено, ніби тут у неї був власний кабінет. Під чобітьми неголосно чвакало в низині, гілки вряди-годи зачіпали плече, і вона звично відводила їх, не дивлячись. Чорниці було багато, ягода траплялася велика, із сизим нальотом, сама просилася в кошик.
Руки працювали самі, голова була порожня й спокійна. Далі в хащу вона йшла вже повільніше, розсуваючи кущі. Тут росла суниця — дрібна, але такої концентрованої солодкості, що одна ягода могла перебити смак будь-якого варення.
Вона нахилилася до куща й саме тоді краєм ока помітила щось між деревами. Спершу вирішила, що то впала гілка. Але гілка не буває такого кольору.
Малена випросталася й пішла туди не поспішаючи, як людина, яка заздалегідь не хоче квапити лихе. Він лежав долілиць між двома соснами, руки були заведені за спину й стягнуті мотузкою. Одяг був сильно забруднений, сорочка на спині трималася на одному плечі, а джинси промокли до колін.
Обличчя його було повернуте набік, і Малена побачила глибоку садно біля скроні й запечену ранку в кутику рота. Те, що він молодий, вона зрозуміла відразу. І те, що він живий, теж зрозуміла наступної секунди, коли побачила слабкий рух грудної клітки.
Вона опустилася поруч навколішки. Земля під ним була холодна, отже, лежав він давно. Вона дістала з сумки невелику фляжку з водою, намочила складену вчетверо хустинку й притисла до чола чоловіка.
Потім приклала до губ, обережно, щоб не захлинувся. Він щось пробурмотів. Малена нахилилася ближче.
Чоловік розплющив очі. — Богиня! — видихнув він хрипко. — Ти богиня!
— Богиня, богиня, — спокійно погодилася вона. Вона знову притисла хустинку до його обличчя, потім дістала з внутрішньої кишені куртки маленький темний флакон. Це була настоянка на звіробої й валеріані, вона брала її з собою щоразу, як беруть у дорогу аптечку.
Не тому, що чекала чогось. Просто звикла бути готовою. Закинувши йому голову, вона обережно розтиснула зуби й влила кілька крапель….
