Артем зупинився:
— То це були ви. Я шукав вас. Два роки.
Надя побачила їх і насупилася. Артем стояв посеред паркету, тримаючи Лізу за руку, і світ довкола нього звузився до її обличчя. Гості танцювали, музика грала — вальс із якогось старого фільму, — але він чув лише биття свого серця.
Два роки тому, та ніч. Дощ хльостав по лобовому склу, мокра траса, в очі б’є світло зустрічної машини, занос, вереск гальм, скрегіт металу. Він опритомнів у перевернутій машині з болем у боці, з кров’ю на руках. Телефон розбився, дорога порожня, глуха траса о першій ночі. Він подумав, що це кінець. А потім — світло ліхтарика, жіночий голос.
«Тримайтеся! Я допоможу!» Вона витягла його через розбите вікно, не зважаючи на дощ і багнюку. Перев’язала рану своїм шарфом — синім, із білими квітами. Викликала швидку зі свого телефона. «Не рухайтеся! — шепотіла вона. — Усе буде добре. Я залишуся з вами, поки вони не приїдуть». Але коли машина швидкої під’їхала до місця ДТП, вона зникла. Просто пішла в ніч, не сказавши імені.
Артем кричав: «Зачекайте! Хто ви?», але тільки дощ відповів шумом падіння крапель. Відтоді він її шукав. Розмістив оголошення в газетах, у соцмережах: «Шукаю жінку, яка врятувала мене після аварії на трасі М-7, 15 травня 2021 року. Синій шарф із квітами». Наймав детектива. Нічого. Лише опис: темне волосся, мокре від дощу, спокійні очі, голос як у вчительки. Артем навіть найняв художника, зробив ескіз портрета. Але ніхто не відгукнувся.
І ось вона тут! Зведена сестра його дружини.
— Лізо! Це були ви! — повторив Артем, зупиняючись у танці. — Я не помилився! Синій шарф. Я зберігав його! Два роки!
Ліза зблідла:
— Я не хотіла, щоб ви знали! Це була просто допомога! Будь-хто вчинив би так само на моєму місці, побачивши людину в біді!
— Ні, не будь-хто! Ви врятували мені життя! А потім зникли, як примара. Чому? Чому не залишилися, не сказали, хто ви?
Вона відвела погляд:
— Я не героїня! Просто їхала додому. Побачила аварію й не змогла проїхати повз. А потім… Не хотіла розголосу. Моє життя тихе, розмірене, без зайвих очей і шуму. Без драм, які могли б усе перевернути. Навіщо зайва увага? Я не шукаю слави чи вдячності.
Артем схопився за серце — не від болю, а від шоку.
— Ні, цього не може бути… — прошепотів він.
Гості довкола завмерли. Музика й далі грала, але пари зупинилися, залом побігли шепоти. Що з нареченим? Йому зле? Надя, яка стояла біля бару з келихом шампанського, різко обернулася, її усмішка сповзла з обличчя.
— Артеме? — покликала вона, підходячи ближче. — Що сталося? Ти блідий!
Він не відповів. Дивився на Лізу, як на привид.
— Ви — сестра Наді? Як це можливо? Я розповідав Наді про ту ніч. Про жінку, яку шукаю. Вона сміялася, називала це милою фантазією: «Забудь!»
Надя завмерла:
— Про що ви? Яка жінка?
Ліза спробувала відійти:
