— Доброго здоров’я, Галино Петрівно! Як ваші справи? — поцікавився Михайло, побачивши на сходовому майданчику сусідку в хатній сукні, трохи припорошеній пшеничним борошном. — Вітаю, Мишку! Усе гаразд, от надумала потішити себе свіжою випічкою з яблуками.
— Заходьте з Полінкою в гості, трохи згодом пригощу вас чимось солоденьким, — привітно озвалася пенсіонерка, розгледівши за спиною чоловіка дівчинку, що сором’язливо ховалася. — Із превеликим задоволенням, однак за кілька годин мені треба вирушати в рейс. Не вважайте за нахабство, ви не могли б доглянути Полю на час мого відрядження? — тактовно поцікавився батько, побоюючись можливої відмови.
— Ти ж знаєш, що я завжди готова допомогти. Рідні діти давно пороз’їжджалися по світах і нечасто тішать візитами, а Полюшка мені вже як рідна онука, — добродушно погодилася літня жінка. Вона чудово розуміла, як важко вдівцеві самому піднімати дитину, постійно пропадаючи на роботі.
— Щиро вам дякую за чуйність, ось невеличка сума, щоб ви ні в чому собі не відмовляли ці дні, — мовив чоловік, простягаючи сусідці кілька купюр. Пенсіонерка, трохи зніяковівши, усе ж прийняла допомогу. Пенсійні виплати залишали бажати кращого, і прожити на них було вкрай непросто, особливо з огляду на непередбачені витрати на малечу.
— Татусю, ти ж привезеш мені нову забавку? — з надією промовила п’ятирічна крихітка, не відводячи відданого погляду від обличчя батька. — Авжеж, моя радість, — тепло всміхнувся Михайло. Він просто фізично не міг відповісти відмовою цій чудовій малечі з блакитними очима й світлими кучерями.
— Тільки повертайся якнайшвидше, — тихо попросила Поліна. — Будь спокійна, рівно за три доби я буду вдома, даю слово. А потім ми відразу поїдемо кататися на каруселях, — пообіцяв чоловік, присівши навпочіпки й міцно пригорнувши до себе доньку.
— Полюшко, допоможеш мені з випічкою, поки твій тато збирає сумку в дорогу? — спитала Галина Петрівна, намагаючись відволікти дитину й дати сусідові спокійно зібратися. — Звісно, я із задоволенням! — захоплено вигукнула дівчинка, яка обожнювала куховарити із сусідкою. Уміння в неї було небагато, зате сам процес перетворення звичайних інгредієнтів на неймовірно смачні страви приводив крихітку в цілковитий захват.
— От і домовилися, поцілуй тата на прощання — і марш до столу, — скомандувала пенсіонерка й, не зачиняючи вхідних дверей, поспішила до плити. — Татку, я так сильно тебе люблю! — змахнувши сльозинку, що підступила, мовила дівчинка й кинулася чоловікові на шию. — І я в тобі душі не чаю, моя маленька принцесо.
Поводься чемно, щоб мені не довелося за тебе вибачатися, домовилися? За гарну поведінку обов’язково привезу тобі найкращий подарунок, — пообіцяв Михайло, даючи доньці стимул бути слухняною. — Гаразд, — прошепотіла малеча, не розтискаючи обіймів.
Невдовзі Поліна слухняно потупотіла на духмяний запах печених яблук, що долинав із сусідської квартири. Переконавшись, що його скарб під надійним наглядом, далекобійник зі спокійною душею взявся пакувати речі. Закинувши в дорожню сумку все необхідне на найближчі три доби, він поспішив на базу, де на нього вже чекав напарник.
Опинившись надворі, Михайло зіщулився: різкий холод пробирав до кісток, даючи зрозуміти, що він одягнувся надто легко…
