Існує думка, що немає істоти страшнішої за дикого звіра в гущавині. Проте реальне життя нерідко демонструє зворотне, доводячи, що справжні хижаки пересуваються не на чотирьох лапах, а на двох, і одягнені вони в дорогі ділові костюми. Та сама істота, якої ми звикли побоюватися, може виявитися єдиною, хто зберіг у собі справжнє благородство і співчуття.
Ця історія трапилася в заповідних лісах Полісся, де літній лісник залишився сам на сам із людською підлістю, але порятунок прийшов з того боку, звідки його зовсім не чекали. Дід Микола прожив на своєму віддаленому кордоні вже сорок років, і ліс став для нього рідною домівкою, а дикі звірі — добрими сусідами. Старий знав кожну стежку, кожен потаємний струмок і кожне дерево, що росло в його зоні відповідальності.
За десятиліття служби він звик до самотності, яка ніколи не здавалася йому тягарем чи образою. Ранкові тумани, роса на траві та перегуки птахів замінювали йому галасливі міські новини та порожні розмови. Микола вірив, що ліс відчуває людину і платить їй взаємністю за доброту та щиру турботу.
Одного разу, ранньою весною, здійснюючи обхід своїх володінь, старий почув жалібний плач, що долинав із глибокого яру. Повітря того ранку було пронизливо холодним, а залишки снігу ще біліли в тінистих низинах. Микола зупинився, прислухаючись до дивного звуку, який зовсім не був схожий на звичайний пташиний крик.
Спустившись униз, він завмер від несподіванки: у старий браконьєрський капкан потрапило зовсім крихітне ведмежа. Малюк остаточно вибився із сил, безуспішно намагаючись вивільнити затиснуту лапу зі сталевих щелеп. Його шерстка звалялася і була забруднена в багнюці, а в очах застиг недитячий жах.
Микола чудово розумів, що десь поблизу має бути ведмедиця, і якщо вона повернеться прямо зараз, йому не перелилиться. Гнів матері, що захищає своє дитинча, не знає меж і не визнає жодних розумних аргументів. Але залишити живу душу гинути в муках він просто не міг, совість не дозволяла.
Перехрестившись, лісник накрив ведмежа своєю куфайкою і, ризикуючи залишитися без рук, насилу розтиснув іржаві зуби пастки. Залізо піддавалося неохоче, видаючи противний скрип, який розносився лісом тривожним відлунням. Нарешті капкан клацнув, звільняючи поранену кінцівку маленького бранця, який затих під важкою тканиною….
Коментування закрито.