У відповідь на знищений танк противник накрив позиції взводу щільним мінометним вогнем. Земля буквально стала дибки, перемішуючи живих людей із багном і уламками. Михайло кинувся назад в окоп, але вибухова хвиля безжально відкинула його вбік.
Оглушливий дзвін у вухах миттєво заглушив усі звуки цього жорстокого бою. Солдат спробував підвестися на ноги, але гострий біль пронизав його правий бік. Тепла липка кров швидко просочувала щільну тканину військової форми, змішуючись із донецькою землею.
Крізь пелену пилу він побачив, як Петрович безстрашно повзе до нього під шквальним вогнем. Старий медик відчайдушно тягнув за собою важку сумку з дорогоцінними рятівними бинтами. Але раптом поруч із ним розірвалася чергова міна, піднявши в небо стовп чорного диму.
Михайло закричав у німому відчаї, не чуючи власного захриплого від болю голосу. Він спробував поповзти до пораненого товариша, але тіло перестало його слухатися. Свідомість почала повільно згасати, занурюючи солдата в темну й холодну безодню.
В останні секунди перед непритомністю він знову згадав обличчя маленької Ані. Картина її світлої усмішки стояла перед очима яскравіше за будь-які вибухи й спалахи пострілів. Чоловік з останніх сил стиснув у закривавленій руці ту саму зім’яту фотографію.
Тим часом над їхньою знищеною позицією зависла зловісна й моторошна тиша. Ворожа піхота почала повільно наближатися до зруйнованих окопів для фінальної зачистки. Важкі ковані чоботи безжально топтали пошматовану вирвами й щедро политу кров’ю землю.
Іван Кравченко, який дивом уцілів після обстрілу, насилу відкопав свій засипаний землею кулемет. Молодий хлопець побачив ворогів, що наближалися, й ухвалив своє останнє героїчне рішення. Він розумів, що мусить будь-якою ціною дати час тяжкопораненим товаришам дочекатися евакуації.
Несподівано небо над полем бою розірвав знайомий і обнадійливий гул моторів. Це українські ударні дрони, зібрані на кошти невтомних волонтерів, поспішали на допомогу. Вони почали методично скидати заряди на голови приголомшеного противника, що наступав.
Ворожий наступ захлинувся в крові, і солдати противника почали панічно відступати назад. Саме в цю мить до розбитих позицій прорвалася броньована евакуаційна машина медиків. Рятувальники швидко почали вантажити бійців, які стікали кров’ю, у тісний безпечний салон.
Михайла обережно підняли на ноші, намагаючись не турбувати важку осколкову рану. Медсестра швидко вколола йому подвійну дозу сильного знеболювального просто крізь форму. Солдат на мить розплющив очі й насилу сфокусував погляд на обличчі рятівниці.
Броньована машина різко зірвалася з місця, вивозячи поранених подалі від лінії фронту. Усередині панував напівморок, який переривався лише тьмяним світлом маленького червоного ліхтарика на стелі. Михайло лежав нерухомо, відчуваючи, як життя повільно покидає його пошматоване тіло.
Раптом машина різко загальмувала, і пролунав страшний скрегіт розірваного металу. Евакуаційний транспорт наскочив на приховану протитанкову міну, закладену ворожими диверсантами. Оглушливий вибух перевернув важку машину, і для Михайла світ остаточно поринув у темряву…
