— Ах ти ніякий! — зірвався Данілов, усвідомивши, що його заманили в пастку. — Ти спецуру викликав!
Він перевів пістолет з землі на спину Василя. Йому вже не було потрібно золото. Йому треба було прибрати свідка й спробувати зникнути в лісі. Василь, почувши рев мотора, зрозумів, що це його шанс.
Він не став чекати пострілу. Різко перекотився вбік, падаючи в глибокий замет за стовбуром модрини. У ту ж секунду пролунав постріл.
Куля вгризлась у кору дерева у тому місці, де щойно була голова єгера, обсипавши її щепками. Данілов кинувся до дерева, стріляючи на ходу. Друга куля вибила сніг біля плеча Василя.
Єгер втиснувся в замет, відчуваючи себе безпорадним. У нього був лише камінь. Бандит обійшов дерево, наводячи ствол на лежачу людину.
В його очах була паніка. Він уже натиснув на спуск, але пострілу не було. Пістолет дав осічку або патрони скінчились.
Данілов лютo дернув затвор. І в цей момент ніч перетворилась на день. З неба вдарив осліплюючий стовп світла.
Прожектор вертольота, що зависнув над галявиною, упіймав фігуру бандита в перехресті променів. Гул гвинтів став оглушливим, прижавши до землі. Зверху через гучномовець пролунав гуркітний голос пілота:
— Кинути зброю! Лягти на землю! Працює спецназ!
Данілов завмер, прищурюючись від світла. Потік від винтів кидав його на землю, піднімаючи сніжний вихор.
Він зрозумів, що тікати нікуди. Зверху на нього дивились стволи кулеметів. Але здаватися він не збирався.
В останньому приступі люті він підняв пістолет у бік вертольота, наче сподіваючись збити багатотонну машину однією кулею. Це була помилка. З борту вертольота вдарила коротка черга.
Сніг навколо Данілова задибився фонтaнами. Це був попереджувальний вогонь, але він спрацював. Бандит випустив пістолет і опинився на колінах, прикриваючи голову руками.
З відкритої двері вертольота по тросах вже спускалися бійці спецназу в білих маскхалатах. Вони діяли швидко й жорстко. Через секунду Данілов лежав обличчям у снігу, а руки його були сковані пластиковими хомутами.
Василь лежав під деревом, не в стані поворухнутися. Шум, світло, адреналін — усе змішалось у хаос. До нього підбіг один із спецназівців, перевірив пульс, щось крикнув в гарнітуру.
Єгер спробував встати, але ноги не тримали. Він лише вказав рукою на свій валянок. Борець не зрозумів, але допоміг піднятися.
Василя провели до вертольота, що вже сів на галявину, м’явши кущі шасі. Всередині було тепло і пахло гасом. Його посадили на відкидну лавку, накинули на плечі термодві.
Навпроти сидів Данілов із порожнім поглядом. Він більше не виглядав господарем життя. Дорогий лижний костюм був порваний, а погляд, спрямований в одну точку, був порожнім і відчуженим. Він розумів, що цього разу зв’язки не допоможуть. Напад на службовця при виконанні, незаконний обіг дорогоцінних металів, організація банди — цей набір тягнув на солідний строк.
Коли вертоліт торкнувся бетону посадкової майданчики, їх уже чекали. Данилова витягли і повели до автозака, а Василя зустріли лікарі швидкої. Вони оглянули ногу: шкіра на гомілці була сильно пошкоджена золотим обручем, але кістки ці. Йому зробили перев’язку, вкололи знеболювальне й запропонували госпіталізацію, але єгер відмовився. Він хотів довести справу до кінця.
Його привезли в управління поліції — сіренебу примітивну будівлю в центрі міста, яку місцеві намагалися обходити стороною. Всередині було тепло, тихо й пахло кавою та оргтехнікою. Контраст із крижаним адом лісу був такий різкий, що в Василя закрутилася голова.
Його провели в простору кабінет на третьому поверсі, де за столом сидів полковник Смірнов — чоловік із втомленим лицем і ластовим поглядом. На столі на бархатній підкладці вже лежала та сама золота гривна. Під яскравим світлом настільної лампи вона виглядала нереально, наче реквізит із історичного фільму. Поруч суетилась жінка в окулярах і білих рукавичках, запрошений експерт із Національного музею Анна Вікторівна.
Вона оглядала знахідку крізь лупу, і руки її помітно тремтіли від хвилювання. Полковник запропонував Василю міцного чаю і бутербродів, розуміючи, що старий не їв добу. Поки єгер перекусив, Смірнов почав ставити питання.
Його цікавило все: маршрут, поведінка бандитів, точне місце, де кабан вирив тайник. Коли Василь закінчив розповідь, слово взяла Анна Вікторівна.
Вона зняла окуляри і поглянула на присутніх зі благоговінням. Вона повідомила, що перед ними не просто шматок золота, це була царська гривна, символ влади скіфських вождів, датована п’ятим століттям до нашої ери. Подібних речей у світі лічені одиниці, і їх місце в музеї або Луврі.
Вона пояснила, що ця реліквія вважалась загубленою після розграбування одного з курганів у Долині Царів ще в 90‑ті роки. Чорні копачі знайшли її, але не змогли вивезти за кордон через посилений контроль і, ймовірно, заховали в лісі до кращих часів. Вартість такої речі на чорному ринку неможливо переоцінити.
Йдеться про десятки мільйонів доларів. Це не просто золото. Це національне надбання, частина культурного коду людства.
Василь слухав її і не міг повірити. Він тягав у своєму дірявому валянку бюджет невеликого містечка. Він ризикував життям за річ, якої навіть торкатися було страшно.
Полковник Смірнов похмуро кивнув. Розповівши, що давно спостерігали за групуванням Данілова. Це був великий канал контрабанди історичних цінностей в Азію та Європу. Але взяти їх на місці не вдавалося. Вони працювали чисто, через ланцюжок посередників і тайників. Сьогоднішній випадок став тією недостаючою ланкою.
Данилов особисто приїхав забирати товар, бо покупець уже чекав і терміни горіли. Мабуть, вони перепрятали гривну недавно, готуючи до транспортування, але не врахували фактор дикої природи. Голодний кабан, що вчув органіку (можливо, гривну загортали в промаслену шкіру або поряд лежала їжа), розрив тайник.
Полковник глянув на Василя з повагою. Він сказав, що єгер учинив благородний вчинок. Якби не його впертість і навички виживання, гривна пішла б за кордон, а сам Василь міг би залишитись лежати в лісі й ніхто б ніколи не довідався правди.
Опитування тривало до ранку. Слідчі оформляли протоколи, фіксували свідчення. Ближче до світанку полковник повідомив, що Данилов почав давати покази. Зрозумівши, що його справи кепські, головар вирішив видати своїх закордонних партнерів і канали збуту в обмін на пом’якшення. Це означало, що завдяки Василю буде накрита ціла міжнародна мережа контрабандистів…
