Анна усміхнулась Василю, наче старому другові, і сказала, що вирішила особисто навестити героя і подивитися, як він влаштувався. Василь запросив її в дім, де пахло свіжою деревиною і трав’яним чаєм. Вони сиділи в вітальні біля каміна, і Анна розповідала про долю знахідки.
Вона повідомила, що золота гривна стала перлиною колекції музею. Виставка скіфського золота б’є всі рекорди відвідуваності. Вчені досі сперечаються щодо значення символів на прикрасі, але сходяться в одному — це річ, що належала верховному вождю.
Анна дістала з сумки невелику коробочку і протягла її Василю. Всередині лежала точна копія гривни, виконана з позолоченої бронзи, і лист подяки від міністерства. Жінка сказала, що це мала частка тієї шани, яку він заслуговує.
Але Василь дивився не на нагороду, а на Анну. В її очах було стільки теплоти, що старий солдат відчув, як тане лід самотності. Вони говорили до глибокої ночі.
Василь показував їй свій центр управління, з гордістю демонструючи, як дрони патрулюють ліс. Анна слухала з інтересом, ставила питання, дивувалася технічному оснащенню. Вона сказала, що музей планує організувати екологічну стежку в цих місцях, щоб показувати туристам красу лісу, не завдаючи йому шкоди, і запропонувала Василю стати куратором цього проєкту. Василь замислився. Це було нове напрямок. Не просто ловити порушників, а навчати людей цінувати природу.
Наступного ранку Василь повіз Анну на оглядову екскурсію своїми володіннями. Вони їхали на квадроциклі гірською дорогою, піднімаючись усе вище, до снігових пік. Повітря було прозоре й дзвінке.
Вони зупинилися на краю обриву, звідки відкривався вид на безкрає море лісів. Василь заглушив мотор. Тиша накрила їх м’якою ковдрою. Він показав рукою вниз, у ущелину, де колись сталася та погоня.
Тепер там було тихо й мирно. Сніг приховав сліди минулих подій. Василь розповів Анні, що часто думає про той випадок. Адже якби не звір, тайник так і залишився б у землі, а банда Данілова продовжувала б справи.
Анна подивилася на нього серйозно і сказала, що в давніх легендах тварини часто виступають проводирями. Можливо, той секач був хранителем, який передав естафету Василю. Тепер він — хранитель.
Василь усміхнувся, але в глибині душі погодився. Він відчував цей зв’язок. Відчував, що золото було лиш випробуванням, перевіркою на міцність. І він пройшов її. Він не зламався, розпорядившись ресурсами по совісті: використав їх на діло, на охорону природи, на людей.
Коли настав час прощатись, Анна затримала руку Василя в своїй долоні трохи довше, ніж слід. Вона сказала, що обов’язково повернеться весною, коли почнеться робота над екотропою. І додала, що в місті їй буде бракувати цього чистого повітря й спокою.
Василь дивився провожаючи її машину, поки біла крапка не зникла за поворотом серпантина. Він відчував забуте відчуття очікування чогось хорошого. Повернувся в дім, підійшов до дзеркала і подивився на себе. Віддзеркалення дивилось не виснажений старий, а міцний чоловік у розквіті сил, у якого є мета й майбутнє…
