— Від самого народження. Ми стільки разів лежали в лікарні, обстеження всякі проходили, але нічого. Саме тому тато Соні сказав, щоб ми не заважали йому жити.
— А ти кохала його?
— Напевно. Але це було так давно… І тому погодилася на пропозицію батька.
Таня здивовано підняла брови. Стас же просто посміхнувся:
— Батько думає, що я нічого не знаю, але я завжди читав його як відкриту книгу. Боявся, щоправда, кого він мені знайде. А тебе побачив і здивувався. Ти ж абсолютно не схожа на тих, хто згоден за гроші на все. І ось зараз усе начебто стало на свої місця. Таню, ти не плач, ми обов’язково вилікуємо Сонечку. Вона в тебе молодець. Не зламалася, на відміну від мене.
— А ти навіщо зламався? Ти розумний, красивий, ти хороший.
Він посміхнувся:
— Ось скажи, пішла б ти за мене заміж за такого, але за інших обставин?
Таня на секунду задумалася, потім кивнула:
— Так.
— Я вважаю, полюбити тебе набагато простіше, ніж багатьох з тих, хто бігає. Але справа зовсім не в цьому. Не знаю, як пояснити.
Стас посміхнувся:
