— Перевіряв. Писав звіт. Опитав жителів. Ніхто не бачив. Слідів не виявлено. Сам себе покривав. Сорок років сам себе покривав.
Вночі. Дмитро стояв біля колодязя. Поліцейські пішли. Оточення зняли. Тільки стрічка залишилася. Жовта, що тріпоче на вітрі. Колодязь. Чорний провал у землі. Глибокий. Страшний. Сорок років. Могила для сімох.
Може, більше. Дмитро дивився вниз. У темряву. Намагався уявити. Як це було. Дядько Коля. Втомлений після трьох місяців роботи. Їде додому. До дружини. До сина. Гроші в кишені. Гостинці в сумці.
Зупиняється в селі. Пізно. Темніє. Міліціонер. Ввічливий. Привітний. Переночуй, мила людино. Вранці поїдеш. Вечеря. Розмови. Може, випили по чарці. Потім. Спати.
І. Удар. Раптовий. Страшний. Темрява. Потім. Колодязь. Холодний. Мокрий. І. Сорок шість років тиші.
— Пробач, дядю Колю. — Прошепотів Дмитро. — Пробач, що не знайшли раніше. Пробач, що мама не дізналася.
Вітер ворушив траву. Зірки мерехтіли. Байдужі. Далекі.
— Я знайду всіх. Всіх, кого він убив. І поховаю. По-людськи.
Обіцянка. Тиха. Тверда. Громов мертвий. Покарати його не можна. Але. Можна інше. Повернути імена. Безіменним. Спокій. Непохованим. Це не помста. Це справедливість. Єдина, яка залишилася.
Вранці зателефонував синові дяді Колі. Двоюрідний брат. Сергій. Шістдесят років. Живе в Ніжині. Не бачилися двадцять років.
— Серього. Це Дмитро. Ларін.
— Митька? — Голос здивований. — Скільки років? Ти як?
— Нормально. Але дзвоню у справі.
— Що сталося?
Дмитро помовчав. Як сказати? Як пояснити?
— Серього. Я знайшов твого батька.
Тиша. Довга. Важка.
— Що?
— Знайшов. Дядю Колю. Через сорок шість років. Знайшов.
— Де?
— У Чернігівській області. У селі, де я будинок купив.
— Живого?
— Ні. — Дмитро заплющив очі. — Ні, Серього. Мертвого. Його вбили. У сімдесят восьмому. Дорогою додому.
Мовчання. Потім схлип. Тихий. Здавлений.
— Як?
— Приїжджай. Розповім усе. І поховати треба. По-людськи.
Сергій приїхав через два дні. Старий Логан. Пильний. Втомлений. Як і господар. Шістдесят років. Сивий. Згорблений. Очі. Червоні. Не виспані. Дмитро зустрів біля хвіртки. Обійнялися. Мовчки. Міцно.
— Де він? — Запитав Сергій.
— У морзі. В райцентрі.
— Відвези.
— Спочатку поговоримо. Тобі потрібно знати все.
Сіли на ґанку баби Нюри. Дмитро розповідав. Від самого початку. Купівля будинку. Колодязь. Знахідка. Громов. Схема. Жертви. Сергій слухав. Мовчки. Нерухомо. Тільки жовна ходили на вилицях.
— Сорок шість років, — сказав він, коли Дмитро закінчив. — Сорок шість років батько лежав у ямі. А ми думали… Кинув.
— Не всі думали. Мати не думала.
— А я… — Сергій замовк. — Я злився на нього. Все життя злився. Думав, зрадив нас. Поїхав до іншої баби.
— Ти був дитиною.
— Мені було чотирнадцять. Вже не дитина. — Він потер обличчя руками. — Мати померла. Чекала його. Щодня до вікна підходила. Може, сьогодні повернеться. До останнього дня чекала.
— Твоя мати знала правду. Серцем знала.
— Знала, а я ні. Ідіот.
У морг поїхали разом. Сергій довго дивився на останки. На каблучку з гравіюванням. На годинник «Перемога», який колись сам дарував батькові на день народження.
— Це він, — сказав глухо. — Батя. Можна забрати для похорону.
— Коли оформлять документи? Через тиждень може.
Сергій кивнув. Поклав руку на пластиковий пакет. Туди, де лежала каблучка.
— Пробач, батя. Пробач, що не вірив.
Тим часом розслідування тривало. Ігнатьєв працював. Методично. Наполегливо. Піднімав архіви. Звіряв бази. Шукав збіги. До кінця другого тижня встановили ще трьох.
П’ятий. Журавльов Михайло Федорович. 1938 року народження. Зник у 1971 році. Колгоспник із сусіднього району їхав із ринку після продажу поросят.
Шостий. Кримов Василь Андрійович. 1949 року народження. Зник у 1980 році. Механізатор. Повертався з курсів перепідготовки.
Сьомий. Лук’янов Петро Сергійович. 1955 року народження. Зник у 1985. Експедитор. Віз документи в обласний центр.
Семеро. Сім чоловіків. З різних місць, різних професій. Об’єднувало одне. Усі їхали через Вільхівку. Усі з грошима або цінним вантажем. Усі зникли безслідно.
— Як ви їх знайшли? — запитав Дмитро.
— За одягом, за речами. — Ігнатьєв гортав папку. — У кожного щось збереглося. Документи, годинники, каблучки. Звіряли з описами із заяви про зникнення.
— А родичі?
Коментування закрито.