Життя без прикрас— Ну, Дімі самому вдома буде надто самотньо. Якщо він поживе в тебе, то й тобі буде не так самотньо. Як тобі?
Я мала відмовити. Це було небезпечно. Але з моїх губ зірвалося інше.
— Добре. Нехай буде так.
— Мамо, ти найкраща. Я скажу Дімі.
Поклавши слухавку, я ще довго сиділа в заціпенінні.
— Що я наробила?
Того вечора, коли Світлана поїхала у відрядження, Діма приїхав із речами.
— Ірино Сергіївно, вибачте за клопіт.
— Що ти таке кажеш? Розташовуйся в маленькій кімнаті.
Маленька кімната раніше була кімнатою Світлани. Після того як вона вийшла заміж і з’їхала, ми використовували її як комору для всякого мотлоху, але вчора я поспіхом там прибрала. Застелила ліжко чистим простирадлом, дістала нову ковдру.
— Почувайся тут як удома.
— Дякую.
Діма розібрав речі, і ми сіли вечеряти.
— Борщ і смажена картопля. Звичайна вечеря.
— Ірино Сергіївно, ваша їжа просто найкраща. Ніколи не їв такої смачної домашньої їжі.
— Мені приємно, коли ти так добре їси. Дякую вам за все, Ірино Сергіївно.
Діма усміхнувся і попросив ще одну тарілку. Після вечері я почала мити посуд, але Діма підійшов до мене.
— Я помию.
— Ні, я сама.
— Та що ви? Я ж не гість.
Рука Діми торкнулася моєї. Мильної, у піні. Я відчула тепло. Я швидко відсмикнула руку.
— Тоді я сама.
Я вийшла до вітальні й увімкнула телевізор. Серце шалено калатало. Я не розуміла, чому так нервую.
Близько десятої вечора Діма першим пішов до своєї кімнати.
— Ірино Сергіївно, я, мабуть, піду відпочивати. На добраніч.
— Так, на добраніч.
Приблизно за пів години я теж пішла до своєї спальні. Я лягла, але сон не йшов. Думка про те, що Діма спить за стіною, у кімнаті навпроти, змушувала моє серце битися швидше. Я вткнулася обличчям у подушку.
— Так не можна. Справді, не можна.
Покрутившись так доволі довго, я нарешті заснула.
Перша ніч минула так. Без пригод.
Другий день теж минув спокійно. Діма пішов на роботу, я займалася прибиранням. Увечері Діма повернувся.
— Ірино Сергіївно, я вдома.
— З поверненням. Утомився, мабуть. Іди в душ і будемо вечеряти.
Діма пішов до ванної. Я почула шум води. Я готувала вечерю на кухні. Але мій погляд раз у раз спрямовувався в бік ванної. За матовим склом дверей невиразно виднівся силует. Я поспішно відвернулася.
— Ні. Точно ні.
Ми повечеряли, подивилися телевізор, і Діма знову першим пішов до своєї кімнати.
— Ірино Сергіївно, я сьогодні ляжу раніше. Завтра зранку важлива нарада.
— Добре, відпочивай.
Діма зачинив двері. Приблизно за годину я теж пішла до себе. Лягла в ліжко й заплющила очі. Але сон знову не йшов.
Було близько третьої ночі. Я прокинулася від спраги. Вийшла до вітальні, випила води й зайшла до туалету. Коли я вийшла з туалету, мій погляд упав на кінець коридору. Двері до маленької кімнати, де спав Діма, були прочинені.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.