— Ну, Дімі самому вдома буде надто самотньо. Якщо він поживе в тебе, то й тобі буде не так самотньо. Як тобі?
Я мала відмовити. Це було небезпечно. Але з моїх губ зірвалося інше.
— Добре. Нехай буде так.
— Мамо, ти найкраща. Я скажу Дімі.
Поклавши слухавку, я ще довго сиділа в заціпенінні.
— Що я наробила?
Того вечора, коли Світлана поїхала у відрядження, Діма приїхав із речами.
— Ірино Сергіївно, вибачте за клопіт.
— Що ти таке кажеш? Розташовуйся в маленькій кімнаті.
Маленька кімната раніше була кімнатою Світлани. Після того як вона вийшла заміж і з’їхала, ми використовували її як комору для всякого мотлоху, але вчора я поспіхом там прибрала. Застелила ліжко чистим простирадлом, дістала нову ковдру.
— Почувайся тут як удома.
— Дякую.
Діма розібрав речі, і ми сіли вечеряти.
— Борщ і смажена картопля. Звичайна вечеря.
— Ірино Сергіївно, ваша їжа просто найкраща. Ніколи не їв такої смачної домашньої їжі.
— Мені приємно, коли ти так добре їси. Дякую вам за все, Ірино Сергіївно.
Діма усміхнувся і попросив ще одну тарілку. Після вечері я почала мити посуд, але Діма підійшов до мене.
— Я помию.
— Ні, я сама.
— Та що ви? Я ж не гість.
Рука Діми торкнулася моєї. Мильної, у піні. Я відчула тепло. Я швидко відсмикнула руку.
— Тоді я сама.
Я вийшла до вітальні й увімкнула телевізор. Серце шалено калатало. Я не розуміла, чому так нервую.
Близько десятої вечора Діма першим пішов до своєї кімнати.
— Ірино Сергіївно, я, мабуть, піду відпочивати. На добраніч.
— Так, на добраніч.
Приблизно за пів години я теж пішла до своєї спальні. Я лягла, але сон не йшов. Думка про те, що Діма спить за стіною, у кімнаті навпроти, змушувала моє серце битися швидше. Я вткнулася обличчям у подушку.
— Так не можна. Справді, не можна.
Покрутившись так доволі довго, я нарешті заснула.
Перша ніч минула так. Без пригод.
Другий день теж минув спокійно. Діма пішов на роботу, я займалася прибиранням. Увечері Діма повернувся.
— Ірино Сергіївно, я вдома.
— З поверненням. Утомився, мабуть. Іди в душ і будемо вечеряти.
Діма пішов до ванної. Я почула шум води. Я готувала вечерю на кухні. Але мій погляд раз у раз спрямовувався в бік ванної. За матовим склом дверей невиразно виднівся силует. Я поспішно відвернулася.
— Ні. Точно ні.
Ми повечеряли, подивилися телевізор, і Діма знову першим пішов до своєї кімнати.
— Ірино Сергіївно, я сьогодні ляжу раніше. Завтра зранку важлива нарада.
— Добре, відпочивай.
Діма зачинив двері. Приблизно за годину я теж пішла до себе. Лягла в ліжко й заплющила очі. Але сон знову не йшов.
Було близько третьої ночі. Я прокинулася від спраги. Вийшла до вітальні, випила води й зайшла до туалету. Коли я вийшла з туалету, мій погляд упав на кінець коридору. Двері до маленької кімнати, де спав Діма, були прочинені.
Я зупинилася. Чому двері відчинені?…
