Невдовзі на порозі їхнього гостинного дому справді з’явився високий, статний Олексій із надзвичайно красивим пишним букетом свіжих квітів. Він зробив цей галантний жест, бо заздалегідь, ще з армійських оповідок друга, знав про наявність у домі молодшої сестри. Старша сестра Івана на той час уже давно жила окремо, тож усі знаки уваги дісталися лише сором’язливій Таї.
Щойно вони поглянули одне на одного і офіційно познайомилися, наче час для них обох зупинився. Між цими двома зовсім різними молодими людьми в ту ж секунду пробігла яскрава, пекуча іскра глибокої взаємної симпатії. Невидима, але дуже міцна нитка миттєво зв’язала їхні б’ються в унісон серця, передвіщаючи початок великої й трагедійної історії кохання.
Юна, зовсім не досвідчена в серцевих справах дівчина час від часу густо червоніла від сорому при кожному слові парубка. Вона сором’язливо, з чарівною незграбністю ховала свій сяючий погляд щоразу при ввічливому, обходливому зверненні шанованого гостя. Олексій із великим задоволенням погостював у їхній дружній сім’ї пару днів, насолоджуючись теплим прийомом і товариством прекрасної, юної хазяйки.
Після тих чудових, незабутніх вихідних йому з явною неохотою довелося збиратися в дорогу й повертатися додому. З того часу в їхньому житті почалася безкінечна низка довгих, багатогодинних і надзвичайно відвертих телефонних розмов. Ці теплі, душевні бесіди хоч якось заміняли закоханим бажані, але поки що неможливі зустрічі протягом довгих томних півроку.
У той непростий, але неймовірно щасливий час Тая старанно навчалася в місцевому технікумі після закінчення дев’яти класів. Її серйозний відповідальний обранець тим часом уже працював на виробництві, забезпечуючи себе й допомагаючи хворій матері. Напередодні великого православного свята Трійці хлопець приїхав у їхній дім, щоб офіційно, за всіма правилами просити руки своєї коханої.
Чутливе, любляче материнське серце в той урочистий момент мовби передчувало щось недобре, тривожно стискуючись від невимовного страху. Тому схвильована жінка довго й зі сльозами благала єдину молодшу доньку не поспішати зі столь важливим кроком, як швидке заміжжя. Вона гаряче просила почекати бодай ще рік, щоб спокійно, без зайвої метушні закінчити розпочате навчання в технікумі.
Досвідчена життям мати щиро переконувала непокірну доньку, що по-справжньому люблячий, відданий наречений нікуди не дінеться. Але вперта, непохитна невеста, сліпа від свого першого сильного почуття, зовсім не хотіла слухати розумних доводів рідної людини. Слідуючи старовинній красивій народній традиції, вона з сяючою усмішкою і радісним серцем винесла приїхавшим сватам вишиті рушники.
На велике, невимовне, немовби передбачене нещастя, зовсім скоро після тієї радісної довгоочікуваної заручини загальний стан здоров’я юної дівчини почав стрімко й тривожно погіршуватися. Це відбувалося так, ніби підступна, донедавна прихована недуга вирішила раптово проявити всю свою руйнівну силу. Навіть хвилюючий процес придбання омріяного, надзвичайно красивого весільного вбрання не приніс втомленій нареченій очікуваної радості й світлого душевого трепету.
Вона тихо, з потаємним смутком зізнавалася наляканій мамі, що зовсім не відчуває себе по-справжньому щасливою. Юна наречена скаржилася, що в душі в неї нишпорять коти від дуже дивного, важкого й незбагненно похмурого передчуття насувачої біди. Із сльозами на очах, сповненими немого відчаю, Тая вимовляла найстрашніші й лячні для материнського слуху слова.
Дівчина безнадійно шепотіла, що навряд чи колись одягне це величне білосніжне плаття на власне весілля. Перелякана мати з усіх сил намагалася відганяти ці жахливі нав’язливі думки, які холодним льодом стелилися по її душі. Вона як могла заспокоювала плачучу доньку, наполегливо переконуючи, що попереду їх усіх чекає лише найкраще…
