— Невже твоя машина? — П’ятаков миттєво змінив глузливий тон на серйозний.
— Новенька Ауді, із салону.
— Олю, серйозно твоя? Звідки такі шалені кошти? — не вгамовувалися однокласники.
— Чоловік балує, П’ятаков. Він мене обожнює і ні в чому не відмовляє, купуючи все найдорожче.
— А я ось сам себе люблю і забезпечую. Наступного місяця теж чекаю на доставку новенького авто, — вирішив вставити свої п’ять копійок Іван Зотов. — Сім’єю не обзавівся, то чому б не порадувати себе коханого?
— Це точно, ти ж у нас затятий холостяк! Днюєш і ночуєш у своїй клініці, але там нудьгувати не доводиться — практикантки з кожним роком усе свіжіші! — голосно заржав Олександр.
Роки минали, а манери П’ятакова залишалися незмінними: сам пожартував, сам і оцінив свій жарт.
— Поки не знайшов ту саму, єдину. У мене підхід серйозний, не те що у тебе! — парирував Іван Сергійович. У свої роки він уже обіймав посаду завідувача хірургії.
— А що я? Прийшов, побачив, окольцював! Чверть століття живемо душа в душу, доньки виросли справжніми красунями! — Олександр завжди з гордістю відгукувався про своїх домочадців. — До того ж, ми скоро святкуємо новосілля у власному будинку.
— Нічого собі! — захоплено протягнув Ростислав Дубченков, колишній головний шкільний хімік. — І в якому ж районі ти хороми вибудував? Мабуть, в елітних Берізках?
— Скажеш теж! Щоб купити житло в Берізках, мені потрібно все життя рибальськими снастями торгувати. Але місце теж гідне — нове котеджне селище за містом, там і влаштуємося.
— Красунчик, П’ятаков! Хто б міг порадити: у школі з двійки на трійку перебивався, пророкували тобі долю двірника. А виріс у солідного бізнесмена!
Єлизавета Ігнатьєва, визнана королева їхнього випуску, зробила витончений ковток шампанського і зміряла шкільного хулігана оцінюючим поглядом. Виглядала вона бездоганно: виточена фігура, салонна укладка, професійний макіяж і свіжий яскраво-червоний манікюр. Справжня власниця студії краси, ні дати ні взяти…
