— Тоді, вісімнадцять років тому? — Віра Павлівна зам’ялася. — Говорила. Тому ж Громову говорила, він опитував сусідів. А він записав і сказав: «Напевно, знайомий якийсь підвіз». Я і не наполягала.
— У Геннадія Громова яка машина була у 2005 році? Не пам’ятаєте? Старенька зблідла. — Чорний джип. Дорогий, не розбираюся я в них. Великий, блискучий. Він на ньому завжди у справах їздив.
Олексій мовчки кивнув і вийшов. На вулиці він зупинився і глибоко вдихнув холодне осіннє повітря. Руки знову тремтіли. Віра Павлівна бачила, як Марина сідала в чорний джип, і повідомила про це Ігорю Громову, а той поховав цю інформацію разом з усією справою. Приховали правду.
Уся їхня проклята сімейка. Олексій дістав телефон і набрав номер слідчої. — Алло, це Олексій Морозов. Я вчора давав свідчення у справі про знахідку в храмі. Так, слухаю вас. У мене є інформація. Важлива.
Свідок, який бачив мою сестру в день зникнення. Вона сідала в машину. Чорний джип. Такий самий, який був у Геннадія Громова. На тому кінці повисла пауза. — Ви розумієте, що це дуже серйозне звинувачення?
— Розумію. Тому і дзвоню вам, а не в місцеву поліцію. — Добре. Приїжджайте до мене в Житомир. Сьогодні. Адресу скину повідомленням.
Олексій повісив слухавку і попрямував до автобусної зупинки. Він не помітив чорний позашляховик, який стояв на протилежному боці вулиці. І не бачив, як водій, чоловік у поліцейській формі, підняв телефон до вуха і сказав: — Ігоре Геннадійовичу, це Павло. Морозов щойно вийшов від старої з третього будинку.
Виглядає збудженим. Кудись дзвонив. Що робити? У слухавці помовчали, потім відповіли: — Стеж за ним. І дізнайся, кому він дзвонив. Автобус ішов дві з половиною години.
Олексій сидів біля вікна і дивився на поля, переліски, маленькі села, що пропливали повз. Все це він бачив тисячу разів, але зараз пейзаж здавався іншим, чужим, ворожим. Він думав про Марину. Про те, як вона сідала в той чорний джип. Вона знала водія. Інакше не сіла б.
Значить, довіряла. Може, він запропонував підвезти. Може, сказав щось термінове. А може, Марина і раніше з ним спілкувалася. Ця думка обпекла. Що, якщо Геннадій Громов знав його сестру?
Що, якщо між ними щось було? Марина була красивою дівчиною, а Громову тоді було трохи за п’ятдесят. Вік, коли чоловіки іноді втрачають голову від молодих жінок. Ні. Олексій струснув головою.
Не треба вигадувати. Факти. Ось що важливо. А факт один: Марина сіла в машину і зникла. Її речі знайшли на горищі храму, де служив брат власника цієї машини. Слідче управління розташовувалося в центрі, у старовинній будівлі з колонами.
Олексій знайшов потрібний кабінет на третьому поверсі. Слідча Наталія Вікторівна Козлова — так її звали — зустріла його сухо, але уважно. — Розповідайте докладно, — сказала вона, увімкнувши диктофон. Олексій розповів усе. Про сережки, про родину Громових, про візит до Віри Павлівни, про чорний джип. Козлова слухала не перебиваючи.
Робила позначки в блокноті. — Свідок готова дати офіційні свідчення? — запитала вона, коли він закінчив. — Думаю, так. Вона літня жінка, але при здоровому глузді.
— Добре, ми її допитаємо. Але ви повинні розуміти: те, що вона бачила машину схожого кольору, ще нічого не доводить. Чорних джипів в Україні мільйони. — Я розумію, але це хоча б зачіпка. — Зачіпка, — погодилася Козлова. — Одна з багатьох.
Ми зараз працюємо над ідентифікацією всіх речей із тих мішків. Поки підтверджено вісім збігів зі справами про зниклих безвісти у Верхньореченську та сусідніх районах за період з 1991 по 2019 рік. — Вісім?
