Білі замети тепер швидко росли прямо на лінолеумі їхньої крихітної, промерзлої вітальні. Священник у паніці спробував закрити зяючу прогалину щільним шматком брезенту зсередини кімнати. Але волога тканина моментально заледеніла на протязі і стала жорсткою, як шматок фанери, не піддаючись вигинам. Його хвора дружина тремтіла так сильно, що звук гучного стукоту зубів було чітко чути крізь завивання вітру. Обличчя маленьких дітей стали лякаюче блідими, а їхні губи набули явного синюватого відтінку.
Це були явні ознаки гіпоксії та смертельного переохолодження організмів, що насувалося. І тоді, посеред цього справжнього пекла, Тарас Кравченко прийняв єдине вірне, хоч і принизливе для нього рішення. Він жорстко сказав своїй дружині, що тремтіла, і дітям, що плакали, правду в обличчя. Він констатував факт, що вони просто не доживуть у цьому красивому льодовику до світанку. Чоловік скомандував негайно збиратися і йти до тієї самої дівчинки, у якої в житлі завжди гарантовано тепло.
Дружина спробувала слабо протестувати, крізь сльози нагадуючи чоловікові його ж власні слова. Вона говорила, що це звичайна сира яма посеред степу, не придатна для життя нормальних людей. Вона щиро не розуміла, як у земляній норі може бути безпечніше, ніж у їхньому величезному капітальному будинку. Але Тарас різко обірвав усі її сумніви суворим тоном, що не терпів жодних заперечень. Він відрізав, що дівчина там точно не замерзає на смерть, на відміну від них усіх у цю саму хвилину.
Сім’я поспішно загорнула дітей у всі наявні в будинку сухі ковдри. Вони обв’язалися міцними мотузками навколо поясів, щоб нікого не втратити в сліпучій, ревучій хуртовині. Відчинивши важкі двері, вони зробили крок і вийшли в бурхливу крижану безодню. Ураганний вітер ледь не перевертав їх навзнак при кожному несміливому і невпевненому кроці. Жорсткий, колючий сніг шмагав по незахищених ділянках облич, немов тисячі гострих сталевих голок.
Тарас прекрасно знав потрібну дорогу — їм потрібно було подолати всього один кілометр по прямій через степ. Але в таких апокаліптичних погодних умовах кожен пройдений метр перетворювався на важку битву за виживання. Його старший син сильно спіткнувся об прихований під глибоким снігом камінь і важко впав. Батько грубою фізичною силою, ривком підняв його на ноги за куртку, і вони вперто продовжили свій страшний шлях. Легені горіли нестерпним вогнем від кожного вдиху обпікаюче крижаного повітря.
Руки в товстих рукавичках уже абсолютно нічого не відчували, відмовляючись слухатися. Ноги здавалися неймовірно важкими, немов непідйомні крижані глиботи, прив’язані до тіла. Коли вони дивом дісталися до занесеного снігом укриття Олени, Тарас почав гатити в криві двері. Він бив у них замерзлими кулаками, як збожеволіла від страху людина. Він, перекриваючи шум вітру, закричав, благаючи дівчину відчинити двері, тому що вони замерзають на смерть.
Двері зі скрипом піддалися, і змучена, напівмертва сім’я Кравченків буквально ввалилася всередину рятівного приміщення. Температурний контраст був настільки різким і несподіваним, що в перші секунди завдавав майже фізичного болю. Щільне, насичене теплом повітря вдарило по їхніх обморожених обличчях, немов м’який, але важкий ляпас. Тарас важко задихався, намагаючись прийти до тями після марш-кидка на межі людських можливостей. Його дружина просто безсило осіла на гравійну підлогу і голосно, істерично розридалася.
Діти стояли нерухомо посеред кімнати, не перестаючи дрібно і судомно тремтіти. Вони були не в змозі відразу усвідомити те рятівне тепло, яке їх раптово огорнуло. Це було схоже на моментальний перехід через фантастичний портал у зовсім інший, добрий світ. Світ, де цієї лютої зими, що вбиває все живе, немов ніколи й не існувало. Олена миттєво зреагувала і щільно зачинила за ними вхідні двері, відсікаючи виття хуртовини.
Вона суворим і впевненим голосом скомандувала їм негайно знімати весь наскрізь мокрий верхній одяг. Дівчина розуміла, що крижана вода від розталого снігу швидко призведе до фатального переохолодження. Вона без найменших вагань віддала незваним гостям свою єдину суху ковдру і туристичний килимок. Вона дбайливо посадила замерзлих людей впритул до кам’яної топки. Камені все ще щедро випромінювали накопичений жар від її маленького вечірнього вогника.
І не сказавши жодного слова докору, не пригадавши жодної з тих жорстоких насмішок, вона приступила до справи. Олена мовчки взялася кип’ятити воду у своєму казанку для рятівного гарячого чаю. Тарас, респектабельний чоловік, який публічно пророкував їй неминучу смерть через місяць, тепер сидів на земляній підлозі. Той самий зарозумілий багатій, який презирливо пропонував їй копійчану роботу з поблажливості, зараз ховався в її укритті. Він з величезним полегшенням відчував, як життя повільно повертається в його побілілі, зведені пальці…
