Нести в собі цей важкий вантаж означало лише одне — добровільно продовжувати руйнувати своє власне, з такими зусиллями побудоване щасливе життя. Він повільно видихнув, зробив твердий крок назустріч, дбайливо поклав руку поверх її тремтячих пальців і впевнено промовив, що давно пробачив їй. Хлопець додав, що парадоксальним чином саме той біль, що розривав дитяче серце, навчив його стійко виживати в будь-яких умовах. Ця жорстока вулична школа зробила його сильною людиною, здатною сміливо долати абсолютно будь-які перешкоди на своєму життєвому шляху.
Без тих суворих юнацьких випробувань, що ламали кістки, він навряд чи коли-небудь зміг би стати тим успішним чоловіком, яким був сьогодні. Скинувши з душі цей неймовірно важкий багаторічний камінь образи, Дмитро радо запросив вражену матір зайти у свій затишний двір. Він із нехованою чоловічою гордістю провів їй детальну екскурсію, показавши все те, що зумів із любов’ю побудувати власними руками. Вони провели весь цей важливий день разом, безперервно розмовляючи і крок за кроком назавжди зцілюючи свої старі, глибокі душевні рани.
Мати гранично відверто розповіла, що вже дуже давно знайшла в собі сили назавжди розлучитися з тим жорстоким, деспотичним вітчимом. Дмитро з дитячою радістю показав їй свій теплий будинок, великий квітучий сад і з задоволенням познайомив із привітними сусідами. Того дивовижного дня, просякнутого запахом вечірніх трав, він вперше за багато років відчув у серці тепло справжньої родини. Сьогодні Дмитрові виповнилося повних двадцять п’ять років, і він став вельми шанованим, почесним членом місцевої громади.
Його колись повністю занедбана ділянка стала справжнім зразковим господарством на білу, абсолютно добру заздрість усій сільській окрузі. Він дуже щасливо одружився з чудовою, скромною дівчиною Ганною, яка працює місцевою шкільною вчителькою молодших класів. У цієї молодої пари зовсім недавно сталося довгоочікуване диво — народилася чарівна, міцна і здорова донечка на ім’я Марійка. Дмитро успішно розширив свою улюблену справу, побудувавши простору майстерню, де тепер із задоволенням виготовляє якісні дерев’яні меблі на замовлення.
Крім своєї основної роботи, він у вільний час абсолютно безкоштовно навчає місцеву сільську молодь корисної та затребуваної ремісничої справи. Двері його світлого будинку, що пахне свіжою випічкою, завжди широко відчинені для всіх тих, кому потрібна термінова підтримка або мудра порада. Пам’ятаючи про мішки отриманих листів, Дмитро офіційно зареєстрував спеціальний благодійний фонд допомоги важким підліткам і дітям-сиротам. Завдяки його колосальним зусиллям, ці налякані діти знаходять безпечне тимчасове житло, хорошу роботу і знаходять віру в себе.
Щороку цей сильний духом чоловік буквально рятує десятки молодих життів від неминучого, трагічного падіння на соціальне дно. Він абсолютно безкорисливо дає цим зневіреним підліткам те, чого колись так гостро не вистачало йому самому — шанс на нормальне майбутнє. У його залитій сонцем вітальні на найвиднішому місці тепер гордо висить стара газетна фотографія того самого зрубу, що розвалювався. А прямо поруч із нею знаходиться сучасний знімок їхнього нинішнього будинку: неймовірно красивого і наповненого дзвінким дитячим сміхом.
Спілкуючись зі своєю маленькою донькою, Дмитро часто каже їй, що ці дві контрастні фотографії служать найважливішим нагадуванням у їхньому житті. Вони наочно і незаперечно доводять, що навіть із найбільш безнадійних руїн за наявності величезного бажання можна звести прекрасний, теплий палац. Ця вистраждана історія підтверджує, що з найглибшого душевного болю може чудесним чином народитися справжнє, незламне щастя. Головне золоте правило, яке потрібно засвоїти раз і назавжди — ніколи і за жодних життєвих обставин не слід опускати руки.
Той старий, занедбаний будинок за смішні п’ять доларів дав Дмитрові найважливіший, воістину безцінний урок у всьому його житті.
Він чітко зрозумів, що справжня ціна будь-яких речей і стосунків вимірюється зовсім не хрусткими грошима чи солідними банківськими рахунками.
Вона визначається виключно тим, скільки своєї світлої душі, наполегливої праці та щирої любові ти готовий у них без залишку вкласти. Той напівзруйнований зруб колись коштував копійки, але ввібравши в себе піт і надії господаря, перетворився на найбільший сімейний скарб…
Коментування закрито.