Змушена носити старі речі сусідчиної доньки, яка поїхала вчитися до інституту й час від часу передавала тюки з поношеним одягом, дівчина почувалася справжнім покидьком. Їй доводилося постійно стояти за себе, щоб остаточно не зламатися під гнітом цькування. З цієї ж причини в неї зовсім не було близьких подруг.
Щойно хтось із ровесниць починав нормально з нею спілкуватися, як вони миттєво потрапляли до чорного списку місцевої “еліти”. Світлана жорстоко ображала своїх жертв у присутності вірної свити. Єдиною світлою плямою в усьому цьому кошмарі було те, що хлопець, за яким сохла багата блондинка, не звертав на неї жодної уваги.
Ба більше, цей самий юнак був таємною симпатією самої Каті. Звали його Мирон, і походив він із простої, але дуже порядної родини роботяг: мама працювала в сортувальному цеху, а тато водив комбайн. Юнак вирізнявся прекрасним вихованням, мав незалежні судження й дивовижним чином поділяв погляди головної героїні.
Вони обоє захоплювалися літературою й відвідували шкільний гурток, куди віднедавна повадилася ходити й Світлана. Саме в цій творчій атмосфері дівчина розгледіла в Миронові щось більше. Її підкорила не цікава зовнішність юнака, а глибина його думок, уміння міркувати про складні життєві ситуації й аналізувати вчинки книжкових героїв.
Кілька разів їм навіть удалося подискутувати вдвох. Школярка сміливо підтримувала його нестандартні ідеї, які часто йшли врозріз із думкою викладача. Юнак був приємно вражений тим, що тиха дівчина з неблагополучної родини розуміє суть речей і навіть підкидає вагомі аргументи на захист його теорій.
Вона інтуїтивно відчувала, що такий хлопець обов’язково зверне на це увагу, і тому завжди уважно слухала кожне його слово на дискусіях. Цей літературний клуб став для неї справжньою віддушиною. Однак із появою там надокучливої блондинки бажання активно займатися почало стрімко згасати.
Світлана щосили намагалася перетягнути ковдру на себе, часто маючи при цьому безглуздий і смішний вигляд в очах решти хлопців та вчителя. Втім, саму мажорку це мало хвилювало, адже головною її метою було привернення уваги до власної персони. Способи досягнення цієї мети її зовсім не турбували.
Тим часом на кухні Катя, пересидівши важкий обід вітчима, який усоте дорікнув дружині відсутністю м’яса, з полегшенням видихнула. Олег із дзенькотом кинув ложку в посуд і пішов до кімнати, до телевізора. Незабаром звідти полилися потоки лайки, адресованої тому, що відбувалося на екрані.
Це означало, що аж до відбою тиран буде прикутий виключно до передач, і його можна не боятися. «Як просуваються справи з випускною сукнею?» — ледь чутно поцікавилася мама, ставши поруч із донькою біля кухонної мийки. Вона намагалася говорити якомога тихіше, щоб їхня розмова, боронь Боже, не долетіла до вітальні.
«Тканину я вже відклала. За тиждень внесу передоплату, заберу матеріал і віднесу нашій кравчині», — з натхненням прошепотіла старшокласниця. У своїх мріях вона вже кружляла на шкільному балу в неймовірному вбранні, ескіз якого підгледіла в глянцевому журналі, що валявся в коридорі клубу.
Побачивши ту фотографію, вона закохалася у фасон без пам’яті. Буквально наступного дня вона помчала до місцевої майстрині, тітки Олі, яка підробляла ремонтом і пошиттям одягу, і поцікавилася, чи зможе та створити таке диво за три місяці, що лишалися. Швачка довго вивчала картинку, прискіпливо оглядала фігуру Каті з усіх боків, а потім схвально цокнула язиком і кивнула.
«Пошити-то зможу. Тільки май на увазі, що тканини на таку красу підуть недешеві, та й фурнітура влетить у копієчку. Моя праця теж коштує дорого, бо село в нас велике, а майстринь мого рівня більше немає», — попередила жінка…
