У п’ятницю вранці наша рятувальна команда рішуче вирушила в путь. Віктор Іванович сів за кермо свого старого, але дуже надійного позашляховика. Андрій їхав за нами на своїй машині, щоб у разі непередбачених ускладнень відсікти можливий хвіст. Ми зайняли зручну позицію в лісосмузі неподалік елітного поселка. О другій годині дня прийшов умовний сигнал від Валі, що підтверджував від’їзд Кирила.
Охорона лишалася на місці, але ворота були відчинені для очікуваної доставки меблів. Це було наше єдине і безповоротне вікно для проникнення на охоронювану територію. Віктор Іванович надів стару кепку і куртку з логотипом служби доставки. Цей корисний реквізит зберігся у нього ще з оперативних часів. Ми під’їхали до КПП на вантажному фургоні, який Андрій позичив у свого клієнта.
Полковник впевнено врізав охоронцеві про доставку меблів і простяг липову накладну. Охоронець лениво потягнувся й натиснув кнопку, що підняла важкий шлагбаум. Ми безперешкодно опинилися всередині периметра й швидко під’їхали до дому. Ворота величезного гаража були гостинно відкриті настіж. Валя стояла на ґанку, роблячи вигляд, що підмітає, але її очі лихоманково сканували вулицю.
Вона пошепки веліла нам поспішати, бо охоронець у будці міг вийти в будь-яку секунду. Ми стрімко влетіли в будинок через непримітний чорний хід. Всередині пахло дорогим парфумом і якимось нежилим, лякаючим холодом. Валя тихо повідомила, що Катя сидить у вітальні, нічого не підозрюючи про наш прихід. Сусідка боялася сказати їй правду, щоб та випадково не видала свої емоції.
Я обережно зайшла до просторої вітальні, намагаючись не шуміти. Катя сиділа на дивані, піджавши ноги, і дивилася в вимкнений телевізор. В її худих руках тремтіла порцелянова чашка з давно остиглим чаєм. Вона була схожа на бліду тінь: худа до прозорості, з чорними колами під очима. Волосся було недбало зібране в розтріпаний пучок.
Я тихо покликала її по імені, боячись налякати ще більше. Вона здригнулася так, що холодний чай розлився на її коліна. Катя повільно повернула голову, і в її згаслих очах я побачила тваринний жах. Вона налякано прошепотіла, не вірячи своїм очам, й спитала, чи я справжня. Донька боялася, що це чергова лячна галюцинація від заспокійливих таблеток.
Я підтвердила, що прийшла забрати її з цього кошмарного місця. Катя підскочила, відкидаючи чашку: її уламки зі звоном розлетілися по паркету. Вона стала благати мене негайно йти, бо боялася жахливого гніву мужа. Донька твердила, що Кирило нас обоє зруйнує, якщо дізнається про нашу зустріч. Він погрожував запхати мене до в’язниці або навіть схилити мене в могилу.
Я почала переконувати її, що Кирило — небезпечний злочинець, який нахабно бреше. Він задумав підступно відібрати в нас усе наше майно. Катя перевела божевільний погляд на Валю, що стояла у дверях і витирала сльози. Сусідка гаряче підтвердила мої слова й благала дівчину тікати з матір’ю. Але Катя продовжувала відступати до холодної стіни, категорично хитавши головою.
Вона плакала, що не зможе вижити без паспорта, телефону й банківських карт. Кирило ретельно забрав у неї всі документи, зробивши повністю залежною. Валя урочисто дістала з кишені бордову книжечку й простягла її. Сусідка зізналася, що змогла підглянути код і вкрасти паспорт із домашнього сейфа. Катя заклякла, дивлячись на свій документ як на велике диво.
У кімнату рішуче ввійшов Віктор Іванович і нагадав, що в нас критично мало часу. Його голос був твердий і спокійний, вселяючи необхідну впевненість. Він наказав дівчині терміново збиратися, поки Кирило не повернувся чи не зателефонував охороні. Катя розгублено озиралася на мене, на Валю, а потім на незнайомого чоловіка. У її душі йшла страшна боротьба між звичним страхом і моторошною невідомістю.
Вона прошепотіла, що чоловік усе одно знайде її, де б ми не сховалися. Я підійшла близько, міцно взяла її за худі плечі й заглянула в очі. Я пообіцяла, що цього разу не віддам доньку нікому в образу. Сказала, що готова на все, щоб вона знову стала вільною. У той найнапряженіший момент раптом задзвеніла домашня трубка.
Різкий, пронизливий звук розірвав тягучу тишу, як гострий ніж. Катя миттєво стислася, панічно вирішивши, що це дзвонить Кирило на перевірку. Віктор Іванович скомандував їй підняти слухавку й спокійно сказати, що все гаразд. Дівчина тремтячими руками притисла пластиковий апарат до вуха. Вона дрожачим голосом підтвердила чоловікові, що вдома сама з Валею.
Катя збрехала, що випила таблетки і дивиться телевізор, додавши слова любові. Щойно поклала слухавку, її негайно вивернуло від жахливого нервового перенапруження. Донька заплакала, сповзаючи на підлогу, кричачи, що більше не витримає цей ад. Я ніжно підхопила її на руки й сказала, що ми негайно йдемо. Валя категорично відмовилася їхати з нами, вирішивши залишитися в домі для прикриття.
Сусідка розумно вважала, що якби вона зникла разом з нами, Кирило одразу зрозумів би її роль. Вона планувала зобразити безпорадну жертву силового викрадення. Так Валя змогла б і далі інформувати нас про плани розлюченого зятя. Я попередила її про смертельну небезпеку такого кроку. Але відважна жінка відповіла, що їй нічого вже втрачати, і наказала нам тікати скоріше.
Ми поспішно вивели виснажену Катю на вулицю і посадили в очікуваний фургон. Віктор Іванович рвонув із місця так різко, що ледь не зніс доглянуту квіткову клумбу. Ми вистрілили з поселка, байдуже помахавши рукою сонному охоронцеві на виїзді. Але радість була недовгою: щойно виїхали на трасу, телефон Андрія тривожно задзвонив. Адвокат прочитав повідомлення від Валі і похмуро повідомив нам вкрай погані новини.
Охоронець таки помітив по камерах чужу машину й доповів пильному господареві. Кирило увійшов у скаженство й наказав негайно розвертати свій приватний літак. У нас залишалася жалюгідна фора максимум три короткі години. За цей час потрібно було безслідно зникнути з країни, де камери стоять на кожному стовпі. Наша відчайдушна гонитва за свободою й виживанням офіційно почалася….
