— Навіщо?
— Тому що ти — не мій брат, Ігорю. Ти ніколи ним не був.
В операційній стало так тихо, що було чути лише шум вентиляції. Вікторія притиснула руку до рота. Бєлов стояв нерухомо, обличчя його скам’яніло.
— Що ти верзеш? — нарешті вимовив він.
— Правду, яку я дізнався три дні тому, — продовжував Віктор, і тепер у його голосі звучав біль. — Наша мати, перш ніж померти минулого місяця, покликала мене і розповіла. Ти пам’ятаєш, як ми росли? Як усі казали, що ми схожі, але я завжди був у тіні, ти був улюбленцем, тобі діставалося все найкраще. Я списував це на те, що ти старший. Але виявилося, причина в іншому. Ти — не син нашого батька. Мати народила тебе від коханця, багатого підприємця, який кинув її, коли дізнався про вагітність. Батько дізнався про це, коли тобі було вже п’ять років, але прийняв тебе, ростив як рідного. А потім народився я, справжній син. І знаєш що? Він все одно любив тебе більше. Тому що ти був красивішим, розумнішим, успішнішим. А я так і залишився в тіні. Все життя.
Бєлов хитнувся, ніби його знову вдарили. Вікторія кинулася до нього, обняла, але він стояв як дерев’яний.
— Ти брешеш, — прошепотів він. — Мати не могла…
— Мати зізналася, Ігорю, перед смертю. Вона сказала, що її мучила совість усе життя. І вона просила мене не говорити тобі, не руйнувати твоє життя. Але я не зміг мовчати. Тому що все життя я був твоєю тінню, все життя доношував те, що ти носив, користувався тим, що тобі набридло. Навіть наш сімейний бізнес — ти зробив себе головним, хоча спадщина мала ділитися порівну. Ти взяв усе. І знаєш що? Я вирішив перевірити. Вирішив здати аналіз ДНК, твій і мій, під одним ім’ям, щоб подивитися, чи правду сказала мати. Вкрав твій паспорт вчора, поки ти спав після таблетки. Здав свою кров, видавши себе за тебе. І результат підтвердив: у нас навіть групи крові різні. Ми не рідні брати, Ігорю. Ти — байстрюк. Бастард.
Останнє слово прозвучало як ляпас. Бєлов рвонувся вперед, але Павло й охоронці перехопили його.
— Ти… Ти сучий син! — кричав Бєлов, намагаючись вирватися. — Ти хотів підставити мене! Хотів, щоб під час операції виявили, що аналізи не збігаються, щоб мене звинуватили в шахрайстві! Щоб я втратив репутацію!
— Хотів, щоб ти зрозумів, як це — бути ніким, — холодно відповів Віктор. — Хотів, щоб ти відчув себе обманщиком, як я почувався все життя. Але знаєш, що найсмішніше? — Він раптом засміявся, і цей сміх був страшнішим за крик. — Я думав, що якщо результати покажуть, що в тебе якась хвороба, ти злякаєшся, що твоя дорогоцінна репутація постраждає. Але з’ясувалося, що в мене справді є генетичне захворювання. Рідкісна мутація, яка може вбити мене в будь-який момент. Іронія долі, правда?
В операційній запанувала гробова тиша. Павло розтиснув пальці, якими весь цей час стискав аркуш з аналізом, і подивився на Віктора. В очах цієї людини було стільки болю і люті, що стало моторошно.
Сергій Петрович тихо сказав: «Господи Боже».
Анатолій Борисович, головний лікар, обтер спітніле чоло і пробурмотів: «Це якийсь кошмар. Павле, що нам робити?»
Павло подивився спочатку на Ігоря Бєлова, який стояв зблідлий, обійманий Вікторією, потім на Віктора, який дивився на всіх з викликом, потім на аркуш аналізу в своїх руках.
— Вікторе Бєлов, — сказав він, і голос його був твердий. — Ви вкрали паспорт, видали себе за іншу людину і здали аналіз під чужим ім’ям. Це злочин. Але зараз важливіше інше.
Він підняв аркуш.
— У вас виявлено мутацію гена, яка може призвести до раптової зупинки серця. Ви про це знали?
— Ні, — Віктор посміхнувся. — Я тільки сьогодні вранці отримав результати з лабораторії. Зателефонували на телефон, який я вказав при здачі аналізу. Сказали, що потрібна термінова консультація генетика. Ось такий сюрприз.
— Вам потрібне лікування. Негайно.
— А що толку? — Віктор знизав плечима. — Я все життя був тінню. Нехай хоч у смерті буду головним героєм.
— Не говоріть дурниць, — різко сказав Павло. — Я не дозволю вам померти в моїй клініці через те, що ви не хочете лікуватися. Аліно, виклич кардіолога і генетика. Цій людині потрібне повне обстеження.
Віктор хотів було заперечити, але Павло перебив:
— І ще. Те, що ви зробили, було неправильно і незаконно. Але якби ви цього не зробили, ми б не дізналися про вашу хворобу. Можливо, ви самі собі врятували життя. Тож сідайте, заповнюйте документи і готуйтеся до обстеження. Це не прохання, це наказ лікаря.
Віктор дивився на нього довгим поглядом, потім раптом кивнув і опустився на стілець, який підставила йому Катя. Руки його тремтіли. Ігор Бєлов відштовхнув Вікторію і підійшов до брата. Став перед ним, довго дивився, потім тихо сказав:
— Вітю, ти ідіот.
Віктор підвів голову:
— Що?
— Ідіот, — повторив Ігор, і в його голосі не було злості, лише втома. — Тобі треба було просто запитати. Просто підійти до мене і запитати, чому я поводжуся так, чому завжди був головним.
— Ти знаєш, що я б відповів?
Коментування закрито.