Це ж Варька, наївна сільська овечка. Не могла ж вона так уже змінитися, щоб забути його і без сліду витравити з серця. Тим паче вона тепер тітка перспективна.
Он, на літаках літає, на таксі роз’їжджає по всьому місту, чайові дає щедрі, одягнена дорого. Сумочка одна у неї коштує стільки, що Павло за місяць не назбирає. Але Варя пройшла на ґанок офісної будівлі і зайшла всередину, так жодного разу і не озирнувшись.
Павло постояв у дворі, чекаючи — може, вона вийде скоро і вдасться відвезти її ще куди-небудь, а по дорозі поспілкуватися. Але диспетчер передала йому по рації новий виклик. Треба було їхати за пасажиром.
Він зітхнув і наостанок озирнувся на численні ряди великих вікон, за одним з яких загубилася дівчина з його минулого. Дівчина, яка не захотіла тепер стати його теперішнім, коли він сам цього захотів. По заслузі йому, якщо чесно.
Коли все було в його руках, тоді він усе проґавив, хизувався своєю гординею. Так, кожна людина — сам коваль свого нещастя. Було у нього колись багатство, становище, статус.
Точніше, у його батька. Але обернулося так, що всі вони втратили. Коли батька з високої посади поперли, довелося виживати як виходило.
А у Варьки цієї, наївної дурочки з глухого села, не було нічого, крім юної краси і старенької хатинки. Але зате тепер вона як сир у маслі катається. Он у якій крутій будівлі працює…
