Я без жодних емоцій узяв зі столу запропоновану фірмову ручку й швидким розчерком пера мовчки підписав цей історичний документ. Людмила здивовано закліпала своїми нафарбованими віями, явно збита з пантелику моєю цілком нетиповою й спокійною реакцією на те, що відбувається. Уся її багата HR-практика підказувала, що в такі моменти люди зазвичай влаштовують грандіозні скандали, погрожують судами, кричать або принизливо плачуть. «Ви справді не збираєтеся ніяк оскаржувати це рішення керівництва в законному порядку?» — недовірливо спитала вона, забираючи підписаний аркуш.
«Ні, не збираюся; я можу бути вільним і залишити територію офісу?» — ввічливо, але холодно уточнив я, підводячись зі свого місця. Начальник зміни охорони особисто провів мене до вантажного ліфта, пообіцявши, що картонну коробку з моїми особистими речами обов’язково надішлють кур’єрською поштою за адресою прописки. Щойно металеві двері ліфта щільно зачинилися, відтинаючи мене від цього неприємного товариства, я нарешті дав волю емоціям і щиро, голосно розсміявся. Великий комбінатор Роман Казанцев щойно власними руками вчинив свою найфатальнішу й найдурнішу юридичну помилку в житті.
Офіційно звинувативши мене в крадіжці якихось секретних даних, корпорація тим самим документально визнала сам факт фізичного існування цих даних і кримінального компромату, що в них зберігався. Рівно за годину мій телефон радісно задзвонив — це був Максим Волков, який поспішав підтвердити успішну реалізацію нашого хитрого задуму. «Дімо, вони відіграли за нашим сценарієм просто як по нотах, ні кроку вбік», — радісно повідомив адвокат. «Незаконне звільнення викривача як пряма помста за викриття — це хрестоматійний приклад перешкоджання правосуддю», — пояснив він юридичні тонкощі. «Детективка Софія Ткачук була просто в захваті й уже офіційно додала цю тяжку статтю до зростаючої пухкої справи Казанцева».
Наступні три довгі зимові тижні перетворилися на виснажливу, напружену шахову партію між адвокатами обох сторін. Найнятий Оленою дорогий юрист із розлучних процесів негайно подав до суду агресивний позов про повне замороження всіх наших спільних банківських рахунків. У своїй позовній заяві він бездоказово стверджував, що я нібито викрав величезні суми грошей із рахунків колишньої компанії, готуючись до втечі з країни. У відповідь мій адвокат Максим холоднокровно надав суду докладні банківські виписки за іменними кредитними картками самої Олени.
У цих виписках чорним по білому значилися жахливі суми: по сто тридцять одній тисячі гривень щотижня вона спускала на елітні ресторани, спа-салони й дизайнерські бутики на Печерську. Досвідчений суддя лише побіжно глянув на ці шокуючі цифри безглуздих витрат і негайно відхилив безглузде клопотання її адвоката в повному обсязі. Того ж вечора розлючена Олена надіслала мені коротке, сповнене злості текстове повідомлення: «Ти ще гірко пошкодуєш про все це, що влаштував». Я подивився на екран смартфона, сумно всміхнувся цій дитячій погрозі й не став обтяжувати себе написанням відповіді. Нарешті, раннього ранку двадцять третього грудня спецпризначенці НАБУ завдали свого заздалегідь спланованого, нищівного й блискавичного удару.
Я з величезним задоволенням дивився пряму телевізійну трансляцію цієї захопливої події, сидячи на старому дивані в тісній квартирі Артема. Десятки чорних броньованих фургонів спецпризначенців з увімкненими мигалками щільним кільцем оточили сяйливий скляний фасад нашої колишньої інвестиційної компанії. Спортивної статури детективи у важких тактичних бронежилетах безперервним потоком виносили з будівлі сотні картонних коробок із вилученою бухгалтерською документацією та жорсткими дисками. Новинні телекамери крупним планом показували, як всемогутнього Романа Казанцева грубо виводять зі скляних дверей хмарочоса в сталевих кайданках. Обличчя цього колись пихатого господаря життя тепер було землисто-сірим від пережитого шоку й усвідомлення краху всієї його злодійської імперії.
Та сама ексклюзивна італійська краватка за тридцять п’ять тисяч гривень безглуздо й жалюгідно збилася набік, надаючи заарештованому комічного й нікчемного вигляду. Паралельно із захопленням офісу тривав не менш масштабний обшук у його розкішному триповерховому особняку, розташованому в елітному передмісті столиці. Безпілотний дрон центрального новинного каналу безперервно кружляв просто над дахом його маєтку, транслюючи ексклюзивну картинку затримання на екрани всієї завмерлої країни. Пізно ввечері того ж насиченого подіями дня на мій особистий номер зателефонувала втомлена, але неймовірно задоволена Софія Ткачук…
