Дивна річ, вона взагалі ні про що не думала, просто сиділа й дивилася на двері кафе, за якими зникла щаслива парочка. Її мозок категорично відмовлявся обробляти отриману інформацію, увімкнувши захисну реакцію повного отупіння.
Потім, відчувши холод, все ж таки встала і побрела в напрямку дому, і лише переступивши поріг, який вважала до цього моменту рідним, осіла і розплакалася. Сльози душили її, вириваючись назовні впереміш із хрипкими стогонами зруйнованих надій і розтоптаної віри.
Потім було розлучення, якесь швидке, змазане. Юристи сухо зачитували документи, суддя ставив чергові запитання, а вона просто механічно ставила підписи там, де їй вказували.
Олег відчайдушно вибачався, але Валентина, подумки поставивши хрест на сімейному житті, про прощення і не думала. Його слова розбивалися об глуху стіну її відчуження, не викликаючи в душі нічого, крім гидливої втоми.
Вона просто поїхала в рідне місто, припинивши будь-яке спілкування з уже колишнім чоловіком. Змінила номер телефону, видалила всі соціальні мережі й заборонила спільним знайомим навіть згадувати його ім’я в її присутності.
Там залишалася батьківська квартира. Рідні стіни зустріли її гучною порожнечею і запахом старих речей, нагадуючи про часи, коли вона була по-справжньому безтурботна.
За кілька років до цього померла мама Валентини, але і в рідному місті Валя не почувалася спокійно, тому, швидко продавши нерухомість, перебралася до самотньої тітоньки в сусідню область. Тітонька прийняла племінницю з розпростертими обіймами, оточивши її ненав’язливою турботою і теплом, яких та так відчайдушно потребувала.
Придбала там собі цілком пристойне житло і стала звикати до нового життя. Облаштування в новій квартирі допомогло їй відволіктися від тяжких думок і спрямувати енергію в творче русло.
Валя і Олег разом навчалися. Їхні шляхи перетнулися багато років тому, у світлих коридорах звичайної загальноосвітньої школи.
Усі десять років вона зітхала за симпатичним однокласником, з того самого моменту, як побачила його на лінійці в першому класі. Хлопчисько з величезними очима і смішним вихором на маківці відразу і назавжди заволодів її дитячим серденьком.
А він і уваги не звертав на худу кирпату дівчину, єдиною перевагою зовнішності якої була неймовірно товста і довга коса. Для нього вона була просто блідою тінню, однією з багатьох однокласниць, що не становлять жодного інтересу.
Втім, класі у восьмому, піддавшись віянням моди, дівчина розпрощалася з довгим волоссям, віддавши перевагу каре. Ця стрижка пасувала їй куди більше, вигідно підкреслюючи точені вилиці й роблячи погляд більш виразним.
На Валю стали задивлятися однокласники й хлопці старші, але вона ніби не помічала їхньої зацікавленості, як і раніше думаючи тільки про Олега. У її блокнотах на останніх сторінках завжди красувалися виведені красивим почерком його ініціали.
Це її захоплення на той момент вже не було ні для кого секретом. Діти в школі бувають дуже спостережливими, і приховати від них такий відданий і палкий погляд виявилося просто неможливим.
Спочатку дівчата, посміюючись, стали називати її між собою Святою Валентиною, за нескінченну відданість, яка читалася в її поглядах, звернених на Олега. Злості в цьому прізвиську не було, скоріше легка іронічна поблажливість до її наївних і чистих почуттів.
А незабаром це прізвисько щільно приклеїлося до дівчини, й інакше її вже ніхто не називав. Вона не ображалася, приймаючи це як своєрідний хрест, який мала нести з гідністю.
Жодних надій на взаємність Валя не плекала. Вона тверезо оцінювала свої шанси й розуміла, що вони належать до абсолютно різних світів…
