Ніколи ще Галя не відчувала такого душевного болю, як зараз. Навіть коли в один рік із різницею у вісім місяців поховала обох своїх батьків. Її татові й мамі тоді було вже за вісімдесят, Галя була в них пізньою дитиною.
Звісно, вона тоді дуже страждала, сумуючи за ними, але той біль був якимось зрозумілим, радше схожим на добрий і світлий смуток. Мама Галини завжди казала, що, помираючи, люди розлучаються лише на якийсь час, тож Галя й далі подумки спілкувалася з батьками, і це допомогло їй примиритися з їхньою смертю.
Тепер же жінка не розуміла, як їй прийняти те, що відбувається. Її чоловік не міг в одну мить із найближчої людини перетворитися на ворога. Галя й далі відчувала до Антона ту саму прив’язаність, і від цього постать чоловіка в її сприйнятті ніби роздвоялася.
Був один Антон, якого вона любила мало не більше, ніж саму себе, і був той, хто обіймав і цілував чужу жінку.
Галя пройшла до спальні й почала викидати з шафи речі Антона. Незабаром на підлозі утворилася велика купа, але жінка на цьому не заспокоїлася.
Через два тижні засмаглий і задоволений відпочинком Антон припаркував машину біля свого будинку. Він, як завжди, піднявся на поверх пішки, вважаючи, що таких вправ достатньо, аби підтримувати себе в належній формі.
На обличчі чоловіка ковзала слабка усмішка. Вирушаючи в цю подорож, він зовсім не очікував, що все мине напрочуд гладко.
Спочатку, коли Лєна запропонувала разом полетіти до моря, він страшенно злякався. Одна річ — зустрічатися час від часу в її квартирі, і зовсім інша — поїхати разом відпочивати.
Але Лєна з властивим їй оптимізмом сама вигадала, що можна сказати його дружині, щоб вона нічого не запідозрила. І все справді вийшло.
Галя, звісно, якийсь час і далі ображалася на нього, але, як це завжди з нею буває, дуже швидко заспокоїлася. Вона навіть першою зателефонувала йому, турбуючись, чи все в нього добре. І після цього за час його поїздки вони ще кілька разів телефонували одне одному.
І це було так незвично — розмовляти з дружиною, обіймаючи іншу жінку. Антон давно не відчував таких сильних емоцій.
Стоячи біля дверей і згадуючи про це, чоловік вдоволено зітхнув. Радіючи в душі, що погодився поїхати з Лєною, він уже почав прикидати, коли в нього вийде знову побачитися з нею.
Машинально діставши з кишені ключі, Антон спробував відчинити двері. Але, як не дивно, в нього нічого не вийшло. Повозившись із замком деякий час, він натиснув на кнопку дверного дзвінка.
Пролунав мелодійний дзвінок, але за дверима панувала гробова тиша. Антон занервував.
Витягнувши з іншої кишені телефон, він набрав номер дружини. Кілька разів Антон намагався додзвонитися до Галі, але з трубки долинали лише довгі гудки.
Нарешті від дружини прийшло повідомлення, і, прочитавши його, чоловік схопився рукою за стіну.
Галя написала про те, що їй відомо про наявність у чоловіка коханки, і у зв’язку з цим вона подає на розлучення. Далі дружина повідомляла, що змінила в квартирі замки, а всі речі Антона лежать у гаражі.
Усе.
На цьому її послання закінчувалося. Ні звинувачень, ні лайки, нічого подібного там не було — сухі факти.
Антон присів просто на сходинки й написав у відповідь:
«Галю, що за жарти?
