«Олесю, а хто ваші батьки, розкажіть нам?» — запитала якось Наталія Петрівна, мама Дмитра, яку це питання турбувало від самого початку знайомства сина з новою пасією. «Мене виростила мама одна, батька я ніколи не бачила і не знаю», — спокійно відповіла дівчина. «Він зник з нашого життя, як тільки дізнався про вагітність мами, просто злякався відповідальності і втік».
Олеся не соромилася розповідати майбутній свекрусі про свою неповну сім’ю і робила це з великою гідністю. Проте при цьому вона чіпким, уважним поглядом стежила за реакцією матері Дмитра. «Моя мама працює простим бібліотекарем у районному центрі, більше нічого видатного чи особливого сказати про неї не можу».
«А як же вам вдалося вступити до такого престижного університету? Невже ніхто з родичів не допомагав?» — не вгамовувалася Наталія Петрівна, яка звикла до того, що багато питань вирішують зв’язки. «Ні, що ви, звичайно ні. Я завжди розраховувала виключно на себе і свої власні сили».
«Нескінченне зубріння в школі, найкращі оцінки в класі, золота медаль і високий бал на тестуванні — ось мій шлях. Тільки це допомогло мені пройти на бюджетне відділення, адже платити за контракт нам було зовсім нічим. Тому мені доводилося працювати на знос, щоб отримувати підвищену стипендію, а в майбутньому знайти гідну роботу з високим окладом».
«Олесю, ви неймовірно цілеспрямована дівчина, не кожен здатний проявити таку наполегливість», — навіть сплеснула руками жінка від подиву. «А я ось, коли Дімочка народився, просто осіла вдома, благо чоловік міг нас повністю забезпечити. Мені не потрібно було думати про заробіток, потім доньку народила, і всі турботи були виключно про сім’ю».
«Догляд за двома дітьми, величезний заміський будинок, побут, сад, мій улюблений розарій — все це лягло на мої тендітні плечі. Вам казково пощастило, адже вас повністю утримував Анатолій Ігорович», — несподівано різко вирвалося в Олесі. Але вона миттєво усвідомила свою нетактовність і поспішила перевести розмову в інше, більш безпечне русло.
«Ви ж розумієте, не всім випадає такий щасливий квиток із чоловіком, але ви, безумовно, цього варті. Будинок у вас просто як з картинки журналу, і дітей ви виховали чудових, прекрасних людей. А квіти ваші — це щось особливе, таких троянд я в житті ніколи не зустрічала».
«Так, саджанці я виписувала зі спеціального розплідника, доглядаю за ними як за дітьми, щоб отримати такий результат», — усміхнулася Наталія Петрівна, пропустивши повз вуха шпильку майбутньої невістки. Насправді ця жінка лише здавалася м’якою і доброю домогосподаркою, в реальності вона любила командувати і вміла тонко маніпулювати людьми. Вона відразу відчула, що Олеся далеко не так проста і наївна, якою хоче здаватися на перший погляд.
«Дімо, послухай мене уважно, я вважаю, що мати Олесі зобов’язана бути присутньою на вашому весіллі», — суворо і вимогливо сказала Наталія Петрівна синові, залишившись з ним наодинці. «Навіть якщо вони колись посварилися, в такий день потрібно миритися, не можна так чинити зараз. Уяви, якби ми з тобою посварилися, невже ти не покликав би мене на головну подію свого життя?»
«Це просто неприпустимо, не можна допускати, щоб стосунки між матір’ю і донькою залишалися такими ворожими, адже це наші майбутні родичі. Мам, я все чудово розумію, але це стара історія, і Олеся не поспішає мені її розповідати. Я і сам не лезу до неї з розпитуваннями, щоб зайвий раз не травмувати і не робити боляче».
«Бачу, що ці спогади для неї дуже болючі, але з матір’ю вона дійсно практично не спілкується. Протягом усього цього року, що ми живемо разом, Олеся жодного разу не з’їздила додому до матері. Пару разів я чув, що мати дзвонила їй, але розмовляли вони на кухні пошепки, і то дуже недовго».
«А чому вони перестали спілкуватися?» — Наталії Петрівні було вкрай важливо докопатися до істини. «Що могло статися такого страшного, щоб перестати спілкуватися з рідною матір’ю? Я не знаю, мам, це сталося давно, та й не моя це справа, по суті».
«Це тебе не стосувалося рівно доти, доки Олеся не стала частиною твоєї сім’ї, а вона збирається вийти за тебе заміж. Тому ця справа безпосередньо тебе стосується, і нам потрібно обов’язково дізнатися, що сталося. А потім помирити матір з донькою, адже так не можна, щоб найрідніші люди були чужими».
«Але мам, а якщо Олеся категорически відмовляється спілкуватися, що тоді робити? Не змусиш же силою?» — хлопець розгублено і вичікувально дивився на матір. «А це надай мені», — загадково усміхнулася жінка. «У мене вже дозрів один план, тільки присвячувати в нього Олесю не потрібно, нехай це буде для неї сюрпризом»…
Коментування закрито.