Марина з неприхованою, майже фізично відчутною тугою ковзала поглядом по нескінченних, строкатих рядах вішалок із сукнями, блузками та строгими піджаками. У повітрі витав специфічний запах нової тканини, антистатика і дешевого парфуму, від якого до вечора нещадно боліла голова.
Невже саме для цього вона з’явилася на світ? Невже заради цього моменту вона стільки років гризла граніт науки, відмовляючи собі у вечірках і побаченнях? Невже її справжнє покликання — підбирати фасони нудьгуючим покупцям, натягувати вузькі джинси на невідповідні фігури та щосили догоджати примхливим відвідувачам, які часто навіть не віталися у відповідь?
Адже за плечима був престижний київський виш, факультет дизайну та архітектури, червоні дипломи, якими так пишалися батьки, і величезні, блискучі амбіції.
Вона бачила себе у світлому, просторому офісі з панорамними вікнами, де створює інтер’єри для найкращих ресторанів столиці, а не тут, у задушливому торговому залі провінційного магазину. Здавалося, лиходійка-доля вирішила жорстоко, з особливим цинізмом пожартувати над нею, скинувши з небесних висот мрій на саме мулисте дно сірої буденності.
Від важких, в’язких, немов гудрон, думок дівчину відволік дзвінкий, заливчастий сміх неподалік. Це її молоденька напарниця Дарина, яка була лише трохи старшою за саму Марину, жваво розмовляла з повною дамою похилого віку. Дарина, на відміну від Марини, почувалася тут як риба у воді.
Вона пурхала між рядами, немов дивовижна пташка, і, здавалося, щиро любила кожну річ у цьому магазині.
Дарина з запалом, активно жестикулюючи, переконувала клієнтку, що ніжно-рожевий колір, якого та так боялася, зовсім не додає зайвих кілограмів, як заведено вважати в народі. «Все залежить виключно від правильного відтінку — вам потрібен холодний, пудровий, — і, звичайно, від грамотного крою», — щебетала вона, прикладаючи тканину до обличчя покупчині.
Жінка, ще хвилину тому налаштована скептично, вже з цікавістю розглядала себе в дзеркалі. Марина важко зітхнула, поправила перекошений бейдж із ненависним словом «Консультант» і змусила себе повернутися до обов’язків. Перемикатися на робочий лад, натягувати чергову посмішку було нестерпно складно, але життя диктувало свої суворі, безкомпромісні умови.
Навколишня реальність мала мізерно мало спільного з тією чарівною казкою, яку вона сама собі намалювала в багатій уяві. А ще якихось шість місяців тому всі турботи дівчини зводилися до приємних клопотів: вибору ідеального купальника, здатного вигідно підкреслити вигин талії, і планування складного маршруту для медового місяця узбережжям Італії. Все завалилося в одну мить, з гуркотом розсипалося на порох саме в той день, коли мав звучати урочистий марш Мендельсона.
Те весілля закінчилося, так доладно й не почавшись, залишивши після себе лише гіркоту, сором і димлячі руїни надій. Урочистість була зірвана з гучним скандалом, хоча запрошені гості, які жадали хліба, видовищ і безкоштовного алкоголю, ще довго обурювалися, стоячи біля дверей РАЦСу. Але самій нареченій було зовсім не до святкового банкету, та й яке може бути свято, коли наречений не просто запізнюється, а фактично зникає в найвідповідальніший момент, перетворюючи день мрії на кошмар…
Коментування закрито.