Працівник роздратовано запитав убиту горем жінку, чого саме вона хоче від перевантаженої міліції. Мати Наташі довго й тяжко дивилася в очі байдужому дільничному. Після цього мовчазного погляду вона розвернулася й назавжди вийшла з кабінету.
Жінка більше ніколи не зверталася до офіційних інстанцій по допомогу в пошуках дитини. Що саме вона думала в ті страшні дні, назавжди залишилося прихованим від оточення. Про ступінь її обізнаності щодо реальних подій того фатального дня також нічого не відомо.
Проте глухими ночами сусіди часто чули, як у просторому домі Віктора Петровича хтось тихо й моторошно виє. Це був не звичайний людський плач, а протяжний звук, сповнений нестерпного відчаю. Сам же голова сім’ї продовжував вести звичний спосіб життя, ніби нічого не сталося.
Суворий майстер, як і раніше, справно ходив на свій завод і регулярно їздив на улюблену риболовлю. Щоранку його шлях на роботу пролягав через той самий злощасний бетонний міст. Увечері він спокійно повертався назад тим самим звичним маршрутом.
У такому одноманітному ритмі непомітно промайнули довгі п’ятнадцять років, або понад п’ять тисяч днів. За цей час чоловік проїхав над місцем затоплення машини з останками власної доньки понад десять тисяч разів. Жоден м’яз не сіпнувся на його суворому обличчі за всі ці роки ретельного приховування слідів.
Справедливість почала відновлюватися лише у дві тисячі шостому році, коли стару переправу остаточно вирішили знести. Потрісканий бетонний велетень із вищербленими краями повільно й сумно старів разом із провінційним містечком. Щовесни бурхлива річка безжально підмивала масивні опори, руйнуючи фундамент споруди.
Восени дорожні служби ліниво латали величезні діри в потрісканому асфальтовому покритті. До середини двотисячних років зношений міст офіційно визнали аварійним і непридатним. Обласний бюджет виділив необхідні кошти на зведення нової сучасної конструкції.
Стару споруду без зволікань відправили під знесення, пригнавши на берег важку будівельну техніку. Робітники взялися ламати бетонні опори з боку берега за допомогою потужного бульдозера. Спеціальний екскаватор із довгим ковшем почав планомірно вичищати річкове дно від накопиченого мулу.
Будівельникам потрібно було значно поглибити русло річки для надійного встановлення нових міцних паль. Настав третій день важких очисних робіт під холодним і непривітним жовтневим небом. Погода стояла похмура, і сірі хмари низько нависали над темними річковими водами.
Металевий ківш раптом зачепив щось масивне на глибині близько чотирьох метрів у найбільшій донній ямі. У цьому заглибленні густий річковий мул безперешкодно накопичувався довгими десятиліттями. Досвідчений оператор крана відразу відчув сильний опір механізму, не схожий на звичайний камінь чи корч.
Екскаваторник обережно потягнув стрілу вгору, і з каламутної води повільно показався металевий дах. Автомобіль сильно заіржавів і вкрився бурим нальотом, але все ще зберігав свої первісні обриси. Ківш акуратно витяг важку знахідку цілком і дбайливо опустив її на розмитий берег.
Спантеличені робітники спустилися до води й обережно зазирнули в темний салон транспортного засобу. Побачене всередині повергло суворих будівельників у стан глибокого шоку. У салоні спочивали людські останки, вкриті товстими шарами мулу й річкового бруду.
На одних останках збереглися фрагменти зотлілого піджака з ледь помітними залишками святкової бутоньєрки на лацкані. Друга жертва була вбрана в брудні клапті колись білосніжної тканини, що нагадувала весільну сукню. Синтетична фата намертво намоталася на підголівник пасажирського сидіння й дивовижним чином непогано вціліла.
На кисті лівої руки тьмяно поблискувала тонка й дешева обручка. Вона сяяла в променях тьмяного осіннього сонця так яскраво, ніби її надягли лише вчора. Золото не заіржавіло навіть після півтора десятиліття перебування на самому дні річки.
Шоковані будівельники негайно викликали на місце події наряд міліції та представників місцевої прокуратури. Невдовзі до зруйнованого мосту терміново виїхали кваліфіковані експерти з обласного центру. У маленькому містечку подібні тривожні новини завжди поширюються швидше за найшвидші машини…
