Злочинець заявив, що після нападу на водія дівчина почала несамовито кричати, вчепилася в нього руками й сильно дряпалася. Виправдовуючи свої дії, він запевняв слідство, що лише намагався міцно втримати й заспокоїти доньку, яка билася в істериці. Віктор Петрович наполягав на тому, що не душив жертву навмисно, а просто надто сильно стиснув її тіло, яке пручалося.
За його цинічними словами, у якийсь момент Наташа просто перестала кричати, і лише тоді він зрозумів, що сталося непоправне. Слідчий мовчки фіксував цю зручну для захисту напівправду рівним, зовсім не тремтячим почерком. Однак найстрашніше в цій історії полягало зовсім не в деталях скоєного злодіяння, а в подальшому ставленні вбивці до скоєного.
Дмитро Сергійович прямо запитав підозрюваного про те, як той міг спокійно жити довгі п’ятнадцять років після такого кошмару. Сищик нагадав, що старий щодня їздив цим мостом на роботу й спав у сусідній кімнаті з убитою горем дружиною. Затриманий байдуже кивнув і підтвердив, що дружина перший час справді щодня запитувала про долю зниклої дитини.
Згодом її незручні запитання лунали дедалі рідше, поки жінка не замовкла остаточно, змирившись із невідомістю. Віктор Петрович назвав свою покійну дружину розумною жінкою, яка про все здогадувалася, але воліла не лізти на рожен. На запитання про те, чи снилася йому коли-небудь убита донька, кат подивився на міліціонера зі щирим нерозумінням.
Чоловік повільно похитав сивою головою й спокійно заявив, що завжди відзначався неймовірно міцним і здоровим сном. У його викривленій картині світу скоєний вчинок не був чимось надзвичайним або по-справжньому поганим. Непокірна донька посміла грубо порушити заборону, і суворий господар просто покарав її, мов зірваного з ланцюга дворового собаку.
Для владного тирана не існувало принципової різниці між завинилим робітником у цеху й власною дитиною. Офіційний допит у кабінеті слідчого тривав близько трьох годин і минув у моторошно спокійній робочій атмосфері. Старий видав усі потрібні слідству деталі без найменшої плутанини, ніби нарешті знайшов гідного слухача для своєї історії.
Він докладно описав, як завчасно прийшов на аварійний міст, довго стояв там із сигаретою й методично виглядав білу машину. Донька бігла до нього з радісно розкинутими руками, сподіваючись міцно обійняти батька, який прийшов на весілля. Безжальний убивця спеціально підпустив її ближче, щоб вона не завадила йому непомітно підійти до водійського вікна.
Унаслідок цієї витонченої засідки молодий наречений загинув миттєво, так нічого й не встигнувши усвідомити в останні секунди. Наташі ж судилося пережити весь спектр первісного жаху, прекрасно розуміючи, що саме зараз відбувається. Одразу після завершення допиту Вікторові Петровичу висунули офіційне обвинувачення в умисному подвійному вбивстві з особливою жорстокістю.
Старий мовчки вислухав сухі рядки процесуального документа, погодився з ними й попросив дозволити йому забрати з дому особисті речі. Перебуваючи в слідчому ізоляторі, підслідний поводився зразково: справно їв, багато спав і ніколи не порушував тюремного режиму. На обов’язкових щоденних прогулянках він просто мовчки стояв біля цегляної стіни й подовгу дивився в сіре небо.
Приголомшені співкамерники згодом розповідали, що дивний дід зливався з обстановкою й здавався бездушним елементом тюремних меблів. Будь-які спроби сусідів завести невимушену розмову миттєво припинялися одним лише його важким і похмурим поглядом. Однак до винесення заслуженого судового вироку Віктор Петрович так і не дожив через різке погіршення здоров’я.
За три місяці після скандального арешту літнього чоловіка наздогнав тяжкий обширний інсульт, що повністю паралізував правий бік тіла. Ще за два тижні стався другий напад, після якого старий тихо й непомітно помер у палаті тюремної лікарні. Гучну кримінальну справу довелося терміново закрити у зв’язку з раптовою смертю єдиного обвинуваченого…
