«Ще кілька годин», — подумала вона. — «Просто кілька годин, і можна буде зняти цю кляту сукню».
Перший танець був чарівний. Оркестр заграв «Тільки мій» — пісню, яку вони випадково почули в тому самому кафе, де познайомилися.
Андрій узяв Марину за талію, дбайливо, ніби вона була з кришталю. Вона поклала руку йому на плече. Уся зала завмерла. Андрій вів її обережно, намагаючись не наступити на поділ. Високий, незграбний, він рухався напрочуд граційно. Вона сама вчила його пів року, у їхній маленькій квартирці, під смішки сусідів зверху.
Гості знімали на телефони, десь плакала чиясь мама.
«Я кохаю тебе», — прошепотів Андрій їй на вухо.
«І я тебе».
«Знаєш, я весь день думаю тільки про одне».
«Про що?»
Він усміхнувся тією усмішкою, від якої в неї завжди підкошувалися коліна.
«Про те, як зніматиму з тебе цю сукню».
Марина відчула, як рум’янець заливає щоки, і як блискавка на спині загрозливо смикнулася.
«Боже», — подумала вона, — «якби ж він знав».
Номер 307
Бенкет закінчився опівночі. Гості розходилися по номерах, п’яні й щасливі. Хтось співав у коридорі, хтось уже хропів.
Марина й Андрій стояли перед дверима номера 307. Молодята, чоловік і дружина.
«Готова?» — спитав він.
Вона кивнула.
Він відчинив двері й завмер на порозі. Номер був прикрашений. Пелюстки троянд на ліжку, свічки на кожній поверхні, відерце з шампанським. Хтось дуже постарався.
«Мама», — простогнав Андрій. — «Сто відсотків мама».
Марина засміялася і тут же зупинилася. Блискавка знову зрушила. Андрій обійняв її ззаду.
«Ну що, почнемо першу шлюбну ніч?»
Його руки потягнулися до блискавки.
«Стій!» — Марина перехопила його долоню. — «Давай, давай спочатку шампанського».
«Добре».
Він відійшов до відерця. Марина гарячково намагалася вигадати план. Шампанське було добрим. Два келихи. Три. Розмови про те, який прекрасний був день. Сміх, поцілунки.
А потім Андрій знову потягнувся до блискавки.
«Зараз», — сказав він. — «Зараз я тебе звільню».
Його пальці намацали бігунок. Потягнули. Нічого.
«Хм», — спантеличено мовив Андрій.
«Тягни сильніше».
Він потягнув. Блискавка не рухалася.
«Вона застрягла?»
«Трохи», — голос Марини здригнувся. — «Просто потягни різкіше».
Андрій смикнув. Блискавка просунулася на міліметр і намертво заклинила.
«Чорт».
«Що?»
«Вона зовсім не рухається».
Марина відчула, як паніка починає підійматися від живота до горла.
«Спробуй ще раз».
Андрій спробував. Один раз, другий, третій…
