Ксенія з незворушним виглядом професіоналки розкрила свою пухку робочу теку. На гладку стільницю красивим віялом лягли дуже чіткі кольорові фотознімки. На першому фото Костя й Єлизавета Платонова обіймалися біля кованих воріт того самого розкішного будинку.
На другому знімку вони разом квапливо виходили з якогось непримітного під’їзду в центрі міста. Він дуже галантно й дбайливо ніс її фірмові пакети з покупками й легку шкіряну куртку. Вона граційно йшла трохи попереду нього, виглядаючи як цілком задоволена й абсолютно щаслива жінка.
Далі йшло фото затишного кафе в якомусь дуже затишному й темному місці. На їхньому столику стояли два напівпорожні келихи з дорогим білим вином. А ось їхні переплетені в замок руки безсоромно лежать просто на полірованій стільниці.
Далі йшли мутні знімки знайомої машини на неосвітленій парковці біля міського парку. На них було видно два злиті силуети в салоні автомобіля. Ці тіні говорили про їхні стосунки дуже багато навіть без жодних зайвих слів.
«Вони стабільно й регулярно зустрічаються приблизно три-чотири рази на тиждень», — повідомила Ксенія строгим діловим тоном. «Найчастіше їхні побачення відбуваються в неї вдома, поки чоловік на операціях». «Але іноді це бувають щільні спільні обіди в дуже тихих і дорогих ресторанах».
«Також двічі нами були точно зафіксовані їхні реєстрації на рецепції». «Вони знімали номери в дуже елітному п’ятизірковому готелі в самому центрі міста». Вона постукала довгим доглянутим нігтем по верхній роздруківці й додала пояснення.
«Усі точні дні, дати й години їхніх зустрічей докладно вказані ось тут, у таблиці». Я дуже тихо й хрипко спитала, чи є в цій страшній теці щось іще. «Так, звісно, це повне листування з його таємної робочої пошти», — відповіла Ксенія.
За її словами, чоловік активно користувався цією скринькою виключно для своїх брудних особистих справ. Вона всміхнулася, додавши, що пароль до цієї скриньки виявився до смішного банально простим. У цих довгих електронних листах вони пристрасно обговорювали їхні спільні плани на наступний літній місяць.
Там же серед спаму мирно лежали оплачені електронні квитки на сонячний Кіпр. Це були дорогі квитки в один кінець, куплені ним одразу на двох пасажирів. Я сиділа й дивилася, як на білому папері рівними друкованими рядками складається чуже, вкрадене в мене життя.
У цю моторошну мить я чула в тісному кабінеті тільки власне важке й уривчасте дихання. Ксенія дуже делікатно й обережно перегорнула наступну сторінку звіту. Вона мовчки показала мені докладну фінансову виписку з його банківських рахунків.
Виявилося, що за останні вісімнадцять місяців мій Костя регулярно обкрадав нашу сім’ю. Він методично переганяв невеликі грошові суми на свій таємний окремий рахунок. Загалом на тому рахунку вже накопичилося близько трьохсот тисяч украдених грошей.
Ці хитрі перекази були зовсім непомітні при побіжному погляді на сімейний бюджет. Але в них простежувався дуже чіткий і продуманий системний візерунок накопичення. «Я все прекрасно розумію», — сказала я голосом, який був рівний, як смуга асфальту після літнього дощу.
«Ось ваша особиста захищена флешка», — додала Ксенія, простягаючи мені маленький пластиковий накопичувач. «Тут надійно зберігається абсолютно все в цифровому вигляді, включно з усіма необхідними резервними копіями». Вона також передала мені повний комплект роздрукованих документів у щільному непрозорому конверті.
«Із цим важким пакетом паперів можна сміливо й упевнено йти до будь-якого хорошого юриста з розлучень». «Або ж ви можете робити з ними абсолютно все, що самі вважатимете за потрібне», — підсумувала детективка. Вона дуже співчутливо й зі щирим жалем подивилася на моє бліде обличчя.
Ксенія тихо спитала мене, чи перебуваю я зараз у повному порядку. «Я обов’язково буду в порядку», — твердо відповіла я, дуже повільно й важко підводячись зі стільця. Я подякувала їй саме так, як дякують справжнім професіоналам за ідеально виконану й чисту роботу.
«Ви дуже велика молодець, ваша покійна мама неодмінно пишалася б вами», — цілком щиро сказала я їй на прощання. На зворотному шляху додому я цілеспрямовано заїхала до великого магазину канцелярських товарів. Я купила там найбільший ватман, добрий клей-олівець і найтовстіші, неймовірно яскраві маркери.
Потім я попрямувала до вибраного раніше цілодобового копіцентру на околиці. Я докладно розпитала нудьгуючого менеджера про найбільші формати доступного друку. Я замовила величезне й дуже якісне збільшення найкомпрометувальніших фотографій із теки Ксенії.
Я нерухомо стояла біля апарата й заворожено дивилася на процес. Я бачила, як потужний принтер раз по раз випльовує на щільний глянцевий папір мій біль. Це було те, від чого вже категорично не можна було просто відмахнутися чи заплющити очі.
Ось мій Костя, який дуже ніжно й трепетно опускає голову до чужого жіночого плеча. Ось він крадькома й швидко виходить з елітного готелю, полохливо озираючись навсібіч. А ось він щиро, відкрито й абсолютно щасливо всміхається зовсім чужій для мене жінці.
Щойно надрукований і ще пахучий фарбою папір я гранично акуратно згорнула в рулон. Потім я дбайливо прибрала цей рулон у жорсткий непрозорий пластиковий тубус. Удома я розклала весь цей куплений арсенал на великому обідньому столі в нашій їдальні.
Саме там, на цьому самому столі, в нас колись чинно стояли пишні великодні паски. Саме тут ми з апетитом їли мамині фірмові голубці на великі свята. У цій імпровізованій домашній майстерні я почала методично клеїти фотографії на ватман.
Під кожним знімком я писала дуже короткі й хльосткі фрази червоним маркером. Я робила все це абсолютно без сліз та істерики, просто методично фіксуючи голі факти. «Чужий дім, дорогий готель, таємний пароль від пошти, квитки на Кіпр в один кінець» — свідчили мої яскраві підписи.
Кожен кривавий штрих маркера лягав на білий папір на диво спокійно й дуже рівно. Здавалося, ніби я багато років професійно займалася тільки тим, що підписувала чужу брудну брехню. Закінчивши оформлювати цей моторошний плакат, я подзвонила Риті по домашньому телефону.
Мені треба було терміново уточнити найфінальніші штрихи нашого майбутнього грандіозного свята. «Лєно, у нас абсолютно все готове до урочистості!» — зашепотіла сусідка в слухавку так радісно, ніби перед своїм шкільним випускним. «Простора зала Будинку культури повністю в нашому розпорядженні з третьої до восьмої години вечора».
«Святкові гірлянди вже красиво повісили під самою стелею». «А місцевий батюшка урочисто пообіцяв зайти й сказати дуже важливе слівце про святу вірність у шлюбі». Вона радісно додала, що наш Міша теж таємно летить до нас літаком.
«Це буде просто приголомшливий і незабутній сюрприз для батька!» — щебетала Рита. «Ти тільки уявляєш, як чудово й вдало все в нас складається?» «Ще й як уявляю», — зловісно відповіла я, набагато міцніше перехопивши пластикову телефонну слухавку.
«Ти тільки дивися в мене, щоб нікому не було сказано жодного слова про це!» — дуже суворо й грізно попередила я її. «Я зовсім німа, просто як могила», — клятвено запевнила мене зазвичай неймовірно балакуча сусідка. Залишався ще один, останній і дуже важливий штрих до мого геніального плану.
Цим фінальним штрихом мав стати розкішний святковий торт. Я спеціально поїхала до дуже хорошої й дорогої кондитерської на зовсім іншому кінці нашого міста. Мені треба було зробити це замовлення там, де мене абсолютно ніхто не знає в обличчя.
Я зробила це для того, щоб у персоналу не виникало жодних зайвих і незручних запитань. Я замовила воістину розкішний і величезний торт, що складався з трьох високих ярусів. Він був укритий білосніжним кремом, а цукрові квіти спадали по ньому чудовим каскадом.
Такі помпезні торти люди зазвичай дуже люблять замовляти на великі круглі родинні дати. Але фігурка на самому вершечку мого десерту була зовсім нестандартною й символічною. Це була зовсім не звична й щаслива пара літніх молодят.
Там стояла самотня, але дуже горда жінка з прямою спиною й високо піднесеним підборіддям. Молоденька дівчина за стійкою дуже здивовано підняла свої очі від заповнюваного бланка замовлення. «У вас намічається якийсь дуже особливий і незвичайний привід?» — з неприхованою цікавістю спитала вона…
