Приголомшені своїм відкриттям, дівчатка ухвалили тверде рішення поки що нікому з дорослих не розкривати свій спільний секрет і урочисто пообіцяли одна одній обов’язково знайти свою справжню, біологічну матір, коли стануть самостійними й дорослими.
У цей самий час їхня рідна біологічна мати Віра, терзана муками сумління, відчайдушно намагалася знайти хоч якісь сліди тих самих дітей, від яких вона так легковажно відмовилася багато років тому. Невдовзі на тлі постійних нервових зривів і тяжкої праці в неї виникли дуже серйозні проблеми з жіночим здоров’ям, і нещасна жінка в критичному стані опинилася на лікарняному ліжку.
Лікуючим лікарям довелося екстрено провести дуже складну й тривалу термінову операцію, щоб урятувати їй життя, унаслідок якої молода пацієнтка назавжди втратила фізичну можливість мати власних дітей у майбутньому.
Після тяжкої виписки зі стаціонару Віра повністю переосмислила своє жалюгідне існування й тепер абсолютно щодня з нестерпним болем згадувала про залишених у пологовому будинку крихітних доньок. Лише через досить тривалий час вона цілком випадково дізналася від юристів, що того фатального року їй за законом належали вельми суттєві державні пільги й виплати як самотній багатодітній матері.
На великому державному підприємстві, де жінка тоді офіційно працювала різноробочою, їй цілком могли надати як безплатне окреме житло, так і солідну матеріальну допомогу для виховання трійнят.
Усвідомивши всю глибину своєї фатальної помилки, Віра твердо й непохитно вирішила за будь-яку ціну, попри жодні перешкоди, розшукати своїх утрачених кровинок. В архіві того самого пологового будинку вона з великими труднощами змогла дізнатися лише про їхнє успішне й швидке удочеріння, але суворі фахівці категорично відмовилися розголошувати таємницю усиновлення й називати імена їхніх нових батьків.
Отримати таку конфіденційну інформацію в ті роки можна було лише неофіційним шляхом через корумпованих чиновників, однак потрібної, захмарно великої суми для хабара в бідної Віри на той момент, на жаль, не було. Повернувшись до своєї порожньої й холодної орендованої кімнати, убита горем жінка дала собі непорушну обіцянку обов’язково заробити ці гроші й рано чи пізно знайти своїх ненаглядних доньок.
Вона з головою, без остачі поринула в тяжку роботу на двох ставках і щороку в день їхнього народження з релігійною точністю відкладала на спеціальний банківський рахунок усі свої насилу накопичені кошти.
Увесь цей час самотня Віра щиро й глибоко переживала за невідому долю своїх дорослішаючих дівчат, усім серцем сподіваючись, що вони ростуть в атмосфері турботи, любові й безмежного щастя. Від тих трагічних і доленосних подій непомітно промайнуло цілих вісімнадцять довгих, сповнених щоденного чекання й наполегливої праці років. ..
