Анна Петрівна Кравченко стояла біля плити й помішувала борщ, коли в передпокої клацнув замок. Було за десять хвилин сьома вечора, і повернення Ігоря додому в такий час стало для неї несподіванкою. Зазвичай чоловік затримувався на роботі до дев’ятої, а то й до десятої, посилаючись на термінові справи, зустрічі з партнерами та перевірки на складі.
За останні два роки це стало звичним, і Анна вже не чекала його на вечерю, залишаючи розігріти їжу на плиті.
— Аню, ти вдома? — голос Ігоря прозвучав якось особливо бадьоро, навіть із ноткою збудження.
Анна витерла руки об фартух і вийшла в коридор. Чоловік знімав пальто, на обличчі грала незвичайна посмішка, в руках він тримав якийсь конверт.
— Ігоре, ти що так рано? Нічого не сталося? — запитала вона з легкою тривогою. Усі несподіванки останнім часом приносили швидше занепокоєння, ніж радість.
— Навпаки! — він повісив пальто на вішалку і пройшов до кухні, поклавши конверт на стіл. — Сідай, мені є що тобі сказати.
Анна сіла на стілець, розглядаючи чоловіка. Ігорю було 52 роки, і в останні роки він помітно здав. Залисини на маківці стали більшими, під очима з’явилися мішки, а живіт округлився, незважаючи на дорогі костюми, які він носив. Але зараз в його очах горів якийсь азарт, якого вона не бачила вже багато років.
— Я купив тобі путівку до Туреччини. На два тижні, в хороший готель, «все включено». Виліт післязавтра.
Анна моргнула, не відразу зрозумівши сенс сказаного.
— Путівку? Мені? Але чому так раптово?
Ігор підсунув до неї конверт, і вона побачила всередині квитки та роздруківку броні готелю.
— Аню, я дивлюся на тебе і розумію, що ти втомилася. Ти працюєш, дім ведеш, на тобі все господарство. Коли ми востаннє кудись їздили разом? Роки три тому? А ти заслуговуєш на відпочинок. Ось я й вирішив зробити тобі сюрприз.
Слова були правильні, але щось у них різонуло Анну. Можливо, те, що він сказав «тобі», а не «нам»? Можливо, надто поспішне «післязавтра»? Вона взяла квиток у руки, розглядаючи: Анталья, виліт через два дні, об одинадцятій ранку.
— А ти? Ти ж зі мною не летиш?
— Не можу, Аню. У мене зараз такий аврал на роботі, важлива угода закривається. Я б із радістю, але ніяк. Зате ти відпочинеш, позасмагаєш, розслабишся. Море, сонце, басейн. Тобі це потрібно, справді потрібно.
Анна сиділа, тримаючи квиток у руках, і всередині неї піднімалася дивна суміш почуттів. З одного боку, справді, вона втомилася. Двадцять років шлюбу, робота в бібліотеці, де вона була старшим бібліотекарем, нескінченні домашні справи. Донька Катя давно виросла, вийшла заміж і жила в іншому місті, дзвонила раз на тиждень, приїжджала кілька разів на рік. Син Максим навчався в іншому місті, на зв’язок виходив ще рідше. Діти виросли й полетіли з гнізда, а вона з Ігорем залишилися вдвох у трикімнатній квартирі, і останні роки вони скоріше співіснували, ніж жили разом.
З іншого боку, така раптова щедрість чоловіка насторожувала. Ігор не був скупим, але й особливою марнотратністю не відрізнявся. Він був практичним, розважливим. Кожна велика витрата обговорювалася, планувалася. А тут раптом бере й купує путівку, навіть не запитавши, чи хоче вона взагалі кудись їхати одна.
— Ігоре, але чому так терміново? Післязавтра — це ж…
Коментування закрито.