— Давай я проведу тебе до самого дому, адже на вулиці вже стемніло.
— Ходімо.
Однак тієї фатальної ночі дівчина так і не переступила поріг рідної оселі. Дарина Григор’єва росла в тихому провінційному селищі разом із батьками, старшим поколінням і молодшою сестричкою Поліною, а її мама Ірина працювала медсестрою.
Даша душі не чула у своїх близьких, але особливий зв’язок у неї був із батьком Андрієм. Старші родичі, бабуся Віра Петрівна та дідусь, лагідно називали онуку справжньою татовою донькою. Ця дружна родина проводила разом кожну вільну хвилину свого часу. Вечори минали за затишними розмовами про майбутнє, а вихідні присвячувалися спільним поїздкам до міста.
Там вони із задоволенням гуляли великими торговими центрами та розглядали стильні вітрини. Це допомагало юній Дарині знаходити свіжі творчі ідеї для своїх майбутніх дизайнерських шедеврів. Третього серпня 2010 року стояла чудова, абсолютно безвітряна і дуже тепла погода. Цього дня красуня збиралася на свято до подружки, плануючи залишитися там до самого ранку.
Зустрівшись із компанією, діти чудово проводили час у колі своїх давніх однолітків. Вони захоплено обговорювали майбутній вступ, будували грандіозні плани та ділилися потаємними дівочими таємницями. А ось бабуся юної героїні, Віра Петрівна, тієї ночі так і не змогла заплющити втомлених очей. Літню жінку долала несподівана і дуже важка тривога за свою улюблену кровиночку.
Їй здавалося, ніби невидима крижана рука безжально і міцно здавлює грудну клітку. Щойно за вікном з’явилися перші проблиски світанку, стурбована жінка буквально випорхнула з ліжка. Вона негайно вирушила на пошуки своєї раптово зниклої, ненаглядної онуки. Але для повного розуміння трагедії, що сталася, необхідно повернутися до самих витоків цієї похмурої історії.
Сімнадцятирічну Дарину знав буквально кожен житель їхнього невеликого населеного пункту. У неї були розкішні каштанові локони, які вона зазвичай збирала в тугу косу або залишала вільно спадати по плечах. Її зелені очі завжди променилися щирою радістю, а тепла усмішка могла зігріти оточуючих у найпохмуріший день. Місцеві педагоги не втомлювалися ставити цю старанну, талановиту ученицю за приклад іншим школярам…
