Оля прослухала й видалила. Заблокувала номер свекрухи, потім номер Кирила. Лягла спати.
Вранці вона пішла в юридичну контору й подала на розлучення. Адвокат схвально кивнув:
— Усе правильно зробили. Жодних претензій на майно в нього немає.
— А якщо спробує?
— У вас є доказ, що квартира куплена до шлюбу на ваші гроші. Плюс листування про намір заволодіти майном. Він нічого не отримає.
Оля видихнула.
Наступні тижні минули в дивному відчутті порожнечі. Квартира здавалася величезною й тихою. Не потрібно було готувати комусь сніданок, вислуховувати скарги, переказувати гроші. Оля ходила на роботу, поверталася додому, читала книги. Іноді зустрічалася з Ірою.
— Як ти? — питала подруга.
— Добре. Справді, добре.
— Сумуєш?
Це була правда. Вона не сумувала. Вона відчувала полегшення, немов зняла важкий рюкзак після довгого підйому в гору.
Кирило намагався зв’язатися через спільних знайомих. Просив поговорити, вирішити все по-людськи. Оля відмовлялася. Розлучення оформили заочно, він навіть не з’явився на засідання…
