Щомісяця молода жінка справно надсилала гроші свекрусі, поки одного разу не вирішила покласти цьому край. Телефонний дзвінок застав її зненацька.
— Олю, переказ не прийшов. Може, якийсь збій у банку? Перевір, будь ласка, — тривожно говорила свекруха в слухавку.
Але замість звичних вибачень вона почула сміх і загадкові слова:
— Подивіться у вікно. Впізнаєте валізи вашого сина? А тепер вийдіть на вулицю, там найцікавіше.
Оля прокинулася о шостій ранку, як завжди. За вікном ще було темно, але її день уже почався. Вона тихо встала, щоб не розбудити чоловіка. Кирило міг спати до дев’ятої, а потім ще годину лежати в телефоні. Поки вона варила каву та готувала сніданок, у голові крутилися цифри: 35 тисяч на іпотеку та комуналку, 12 на продукти, 8 на бензин для Кирила і ще 15 тисяч — щомісячний переказ Тамарі Львівні, свекрусі.
Оля працювала менеджером із закупівель у будівельній компанії. Зарплата непогана — 75 тисяч. Кирило теж щось отримував, працюючи в IT віддалено, але його гроші немов розчинялися в повітрі. На запитання про витрати він відповідав ухильно: «Все під контролем, не хвилюйся». Оля перестала питати.
Коли три роки тому вони одружилися, Тамара Львівна відразу дала зрозуміти, хто в сім’ї головний. На другий день після весілля вона зателефонувала й повідомила:…
Коментування закрито.